Епоха чорного хліба з кукурудзяного борошна
Хочу відразу пояснити тим, хто читає ці рядки, що я в цій темі я не теоретик, який з розумним виглядом виплескує потік свідомості. Я у ній інсайдер, тобто знаю тему зсередини. І я чудово пам’ятаю, як ми «жили не тужили». Як ще за Хрущова, 1963 року, я, третьокласник, зустрічав батьків із роботи біля сусідньої хлібної крамниці, і ми «ділили на трьох», тобто купували по пшеничній булці-сайці по 6 копійок.
Це була ціла епоха чорного хліба з кукурудзяного борошна, бо пшеничний давали по одному на руки: не вистачало пшенички нашій «великій і могутній» країні. Вдруге в довжелезну чергу ставати безглуздо: пшеничні вироби, привіз яких у конкретний час чекав натовп, розліталися за лічені хвилини. Пам’ятаю, що мені й татові було байдуже, хоч білий, хоч чорний. Але у мами, юні роки якої пройшли в евакуації в Узбекистані, кукурудзяний хліб викликав у неї багаторічні жахливі спогади про чорні коржики, які вона отримувала як пайок на авіазаводі, де працювала фрезерувальницею. Тому й стояли в чергах за білим хлібцем.
І той, 1991-й, я чудово пам’ятаю. Мені було вже 38 років, і було дуже складно в тому бардаку і сім’ю забезпечити, і порядок на довіреній мені ділянці роботи (за 15 років після інституту я виріс до заступника директора обласного телерадіопередавального центру). Ще з кінця 1980-х я розбивав відпустку на шматки і перетворювався на двогорбого верблюда: рюкзак зі шмотками на спині, рюкзак спереду, у кожній руці величезна картата сумка «мрія окупанта» – і в Польщу, від Жешува до Щецина.
Тож не з чуток знаю я про ситуацію з розвалом СРСР, міг би навести масу негативних ситуацій. Але міг би сказати й чимало доброго про ту країну, де народився. Тож писати про розвал країни, що народилася, до речі, теж у грудні 1922 року буду ні зі схваленням, ні з жалем: не вважаю себе вправі давати оцінки, не впевнений у своїй об’єктивності. Просто нагадаю вам і собі.
Хто підписував договір?
17 березня 1991 року на території більшості союзних республік відбувся всесоюзний референдум про збереження СРСР. На питання про «необхідність збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік» позитивно відповіли понад 76% учасників голосування. Після референдуму стартував Новоогарівський процес, який мав завершитися підписанням договору про створення Союзу Суверенних Держав, що оголошувався наступником СРСР, проте після провалу серпневої спроби захоплення влади (путч) консервативними партійними функціонерами багато союзних республік замислилися про незалежність.
І ось 8 грудня у біловежській резиденції голови білоруської Верховної ради Шушкевича зібралися, окрім нього, ще й президенти Росії Єльцин та України Кравчук. Теж «на трьох», тільки не за білими булочками, а щоби вирішити долю СРСР. Та й вирішили.
Зараз кремлівські політолухи верещать, що забухала та трійця по-дорослому, та й присудила країну. Ну, що стосується Єльцина – той часто козоводив публічно. Помиляється той, хто назве його любителем випивки. Не любителем він був, а професіоналом. А пили вони там, чи не пили – то я там не був присутній.
Коротше, судили-рядили і вирішили створити СНД (Союз Незалежних Держав). Кравчук потім згадував, що коли справа дійшла до підписання документа, Єльцин засумнівався. А Кравчук йому: «Ну й не підписуй. І ким ти до Москви повернешся? Як і раніше, підлеглим Горбачова?» У Росії тоді справді була неоднозначна ситуація: президент СРСР Горбачов і президент республіки Єльцин мірялися, я сказав би чим, – хто головніший. «Так, з Горбатим треба покінчити» – процитував Кравчук Єльцина, який підписав-таки документ.
***
Ось так, якщо коротко, і впала імперія. Не було на планеті жодної імперії, яка б не впала.
Читайте також:
