«Росію завжди били. Били турецькі беки. Били шведські феодали. Били польсько-литовські пани. Били англо-французькі капіталісти. Били японські барони. Били всі – за відсталість. За відсталість військову, за культурну відсталість, за відсталість державну, за відсталість промислову». Чому, спитаєте, лапки? А це цитата з промови Сталіна на першій Всесоюзній конференції працівників соціалістичної промисловості 4 лютого 1931 року. Раз вже вусатий тиран згадав в числі інших японських баронів, то згадаємо дату, що наближається: 5 вересня 1905 року закінчилася програна Росією російсько-японська війна. До речі, цікаві паралелі: населення Росії становило 141 мільйон (десь і зараз так), а Японії – 46 мільйонів (цифра близька до населення України).
Замість швидкої перемоги поразка і революція
Почалася війна у лютому 1904-го з нападу Японії, який не був несподіваним: Росія свідомо йшла на конфронтацію. Глава МВС Плеве сказав, що для вирішення внутрішніх проблем потрібна «маленька переможна війна». Мовляв, вона допоможе вирішити цілу низку соціально-економічних та політичних проблем, які на той час накопичилися в імперії. Але вийшло все зовсім не так. Російські володарі припустилися принципової помилки, уявляючи собі Японію в ролі зручного хлопчика для биття. Війна була зовсім не маленькою, вона тривала понад півтора року. Замість очікуваної вікторії – ганебна поразка. А замість вирішення низки внутрішніх проблем російська влада здобула революцію 1905 року.
Слід підкреслити, що шанований і обожнюваний у нинішній рашці Микола Другий був тим ще імперіалістом, чим і захоплює нинішнього царя ерефії. Якщо «фішкою» Катерини Другої було приєднання південних сусідів, Олександр Другий хворів на панслов’янізм, то Миколку перемкнуло на «великій азіатській програмі»: у Маньчжурії він хотів бачити «ЖовторОсію». Це, як мінімум. А взагалі мріяв про найвищі титули – китайського богдихана і японського мікадо. Про російську експансію на Захід і на Південь міжнародна ситуація тоді й мріяти не дозволяла. А ось Схід… До речі, нелюбов до японців у царя була давня. Ще 1891 року, будучи царьонком, він під час кругосвітнього турне потрапив до Японії. Там, мабуть, поводився «зело борзо» (а звідки ж у нинішніх росіян за кордоном такі хамські «царські» замашки?). А тоді 23-річного царського розгильдяя на вулиці строгий японський городовий навернув мечем по голові. Меч, на жаль, був у піхвах.
При дворі панувала думка, що Росія почне війну, коли забажає, і переможе легко і швидко. Мовляв, чи нам, які перемогли Наполеона, побоюватися якихось «макак»? З цим властивим їм нахабством росіяни профукали початок війни японцями.
Казка про крейсер «Варяг»
У Порт-Артурі торпедною атакою 8 японських міноносців знищили два найкращі броненосці Тихоокеанської ескадри і крейсер. Тоді народилася і казка про крейсер «Варяг». Японська ескадра його та канонерку «Кореєць» заблокувала поблизу корейського порту Чемульпо. Після нетривалої артперестрілки росіяни зрозуміли, що вони слабші, «Корейця» підірвали, а на крейсері відкрили кінгстони, втопивши «Варяг». Але втопили по-розгильдяйськи: японці незабаром підняли його – малоушкодженого – і поставили до ладу. А командира «Варяга» після війни зі знущанням нагородили за поповнення флоту вищим орденом Вранішнього сонця.
Чим виправдовувала свій крах
На суші справи у «найкращої армії світу» йшли не краще. Слабким місцем Росії була логістика. Низька пропускна спроможність Транссибірської магістралі дозволяла перекидання з центру країни одного армійського корпусу (30 тисяч осіб) на місяць. Вголос про це говорити як про причину невдач? Ні за що! Найважливішою причиною невдач оголосили те, що японці для артснарядів використовували мелініт, який мав більшу вибухову силу, ніж піроксилін у росіян. І ще винайшли версію: мовляв, японці харчуються рисом, який зміцнює шлунок, а російські солдати надто часто вибігають із окопів, аби напаскудити. Частка істини в цьому є, якщо згадати причину, через яку 1905 року спалахнуло повстання на броненосці «Потьомкін»: нижні чини «вибухнули», коли побачили, що їм для борщу привезли червиве м’ясо.
20 грудня 1904 року японці взяли Порт-Артур. Для розуміння: раніше це «споконвічно російське місто» під дуже сильним тиском було орендовано у Китаю. У Порт-Артур прийшла російська ескадра і змусила китайців здати місто в оренду.
***
Можна було б ще багато цікавого і показового розповісти про ту війну, яка планувалася як «Київ за 3 дні» і закінчилася для Росії крахом. Фіналізувала її морська битва в Цусімській протоці в травні 1905 року – найважча в історії поразка російського флоту (принаймні так вважалося до того, як зараз Україна розбирається з Чорноморським флотом РФ). Абсолютна монархія, яка трималася на плаву перемогами та розширенням територій, показала свою повну імпотентність. А що в Росії зараз, як не абсолютна монархія?
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса
