З чого все почалося?
На ті часи така подія – щось із області неможливого. Ну просто чеховське «Цього не може бути, тому що не може бути ніколи». Синьо-жовтий прапор над будинком, та ще й у столиці радянської України! Зазначу, що тоді й такого терміну не було – «синьо-жовтий». Кольори Незалежності України зневажливо називали «жовто-блакитними». До речі, і зараз багато хто в нашій країні, щоправда, вже зовсім в іншому тоні називають наш прапор «жовто-блакитним». Це не так: у Конституції України сказано, що наш прапор «синьо-жовтий». Та й наука геральдика вчить, що кольори прапора читаються зверху вниз. Щоправда, в ерефії, де мізки, та й все інше шкереберть, задом наперед, кольори прапора, схоже, слід перелічувати знизу нагору. «Красний, Голубой, Бєлий» – ось і вийде «КГБ». Цей «КГБ» і став на вуха, коли стало відомо, що «прапор українських буржуазних націоналістів» (це з протоколу) красувався 1 Травня (!) над будівлею інституту народного господарства в Києві. Першому секретареві ЦК компартії України Петру Шелесту доповіли. І все зашелестіло. Шукали, ясна річ, не серед представників робітничого класу або трудового селянства, а серед «гнилої інтелігенції». Але облом вийшов: синьо-жовтий прапор поставили 26-річний електрозварювальник Віктор Кукса і 28-річний слюсар-сантехнік Георгій Москаленко. Вони, відслуживши строкову в армії, жили разом у робочому гуртожитку, працювали на будівництві. Москаленко ще й навчався на 4-му курсі вечірнього факультету вищезгаданого «наргоспу».
Неправдою буде твердження, що вони жили політикою. Ось, що згадував Москаленко: «У вихідні компанією чоловік у двадцять виїжджали за місто на пікніки. Знаючи, що там не підслуховують, говорили на заборонені політичні теми, випивали по чарці за свободу України». Там і вирішили, що повертається сталінізм (із заміною Хрущова Брежнєвим у країні дійсно стало пахнути тихою реабілітацією генералісімуса, щоправда без характерного для сталінської епохи жахіття). Ну і вирішили на знак протесту вивісити десь заборонений синьо-жовтий прапор. Спочатку вирішили зробити це на столичному залізничному вокзалі, але зрозуміли, що там повно народу та й міліції вистачає. Тоді й обрали наргосп, повз будівлю якого проходять першотравневі колони громадян, які цим проходом демонстрували міжнародну солідарність трудящих мас.
Де взяли прапор?
Синьо-жовтий прапор у магазині не купиш, його пошили розміром 86х60 сантиметрів. Синю тканину придбали в універмазі, жовтої не було – купили жіночий шарф потрібного кольору. Усе з’єднали у своїй кімнаті, із чорної підкладкової саржі вирізали і пришили на прапор тризуб, скопіювавши його з банкноти епохи УНР, і друкованими літерами підписали «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито». Глибокої ночі на 1 травня пожежними сходами слюсар-електрозварник Кукса, одягнувши на взуття шкарпетки, щоб не наслідити, піднявся на дах. Студент-сантехнік Москаленко внизу стояв «на атасі». Незабаром на флагштоку замість червоного прапора вітер грав синьо-жовтим. Щоправда, недовго: о пів на сьому ранку двірник, який, на жаль, не був дальтоніком, помітив підміну прапора, влаштував істерику, зателефонував парторгу, той набрав «02» – і пішло-поїхало.
Як шукали «буржуазних націоналістів»?
КДБ досить довго шукав цих «буржуазних націоналістів»: шерстили будь-кого, тільки не пролетаріат. Але професіоналів там, чого гріха таїти, вистачало. Пройшлися промтоварними магазинами, з’ясували, де куплено складові синьо-жовтого прапора, склали фотороботи. В інституті раптом запровадили диктанти – шукали потрібний почерк, як на прапорі. Звернули особливу увагу на Москаленка та Куксу, які спілкувалися виключно українською. Москаленка викликали до військкомату і дали заповнити анкету – обов’язково друкованими літерами (як на прапорі). У кімнату до них підселили «правильного» чоловічка. Заарештували «ідеологічних диверсантів» аж у лютому наступного, 1967 року, «впаяли строк»! Одесит Георгій Москаленко отримав три роки суворого режиму, його поплічник – селянин із Київщини Віктор Кукса – отримав трохи менше (2 роки таборів). І відправили обох до концтабору до «сонячної Мордовії». Там, у 19-му, таборі українці складали 75% спецконтингенту. Більшість – саме та «гнила інтелігенція», яку так недолюблювала радянська влада.
Реабілітували тільки через 16 років
Відсидівши від дзвінка до дзвінка, Москаленко та Кукса повернулися додому, будучи піднаглядними, з дозволу КДБ працевлаштувалися на робітничі посади. Лише через три роки після здобуття Україною Незалежності Москаленку та Куксі скасували політичну 62 статтю Кримінального кодексу УРСР. Але на Куксі залишилася висіти 222-га (кухонний ніж, яким він зрізав червоний прапор, записали як холодну зброю). І лише через 12 років Георгій Москаленко та Віктор Кукса були оголошені повністю чистими перед Законом.
Кукса тоді жартував: «Скільки ще чудес залишається в нашому житті: щоб нас засудити, вистачило трьох днів і одного прокурора. А щоб реабілітувати – 16 довгих років та 40 суддів двох палат Верховного суду України!»
Щодо Москаленка, то він з 1973 року жив у Бучі під Києвом. І те, що Всевишній призвав його до себе в 2021 році, було явно фактом прояву до нього божої прихильності. Бо в цю саму Бучу 2022-го увірвалося ZVір’я під триколором КДБ. І немає ні на йоту сумніву, що ефесбешні личинки Комітету Державної Безпеки викрали б 83-річну людину як символ боротьби за Незалежність України і повернули б її до мордовських таборів.
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса
