Ми продовжуємо рубрику «Відомі люди на монетах», де знайомимо вас із викарбуваними у металі знаменитими людьми, що увійшли в історію України.
Леонід Глібов народився 1827 року в селі Веселий Поділ на Полтавщині. Початкову освіту здобув домашню, з допомогою матері. 1840-го вступив до Полтавської гімназії, а після неї – до Ніжинського ліцею вищих наук.
У 1847 році світ побачив першу збірку його віршів. Після закінчення ліцею з 1855 року вчителював, з 1861 року став видавцем та редактором нової газети «Чернігівський листок». Це був щотижневик, на сторінках якого часто з’являлися злободенні гострі матеріали з критикою влади, в тому числі судової.
За 2 роки Леоніда Івановича позбавили права вчителювати, він потрапив під поліцейський нагляд. До 1865 жив у Ніжині, а потім знову повернувся до Чернігова.
З 1867 року працював управителем земської друкарні, багато писав, готував до друку збірки своїх байок. Помер у 1893 році, похований у Чернігові.
- Відомі люди на монетах: Дмитра Луценка чув кожен.
- Відомі люди на монетах: Василь Сухомлинський серце своє віддав дітям.
- Відомі люди на монетах: рід Симиренків – яблучко від яблуньки недалеко відкотиться.
- Відомі люди на монетах: Джон Юз – чому британського інженера називають донецьким англійцем.
***
«Та ми це у школі проходили», – скаже хтось із читачів. І, звісно, матиме рацію, але… Я чудово пам’ятаю, що проходили ми творчість цього українського байкаря в шостому класі, 1966 року. Проходили – у повному розумінні слова: пройшли, як повз ліхтарний стовп – і забули. Але ж з роками з’являється глибинне розуміння багатьох речей, що були просто «пройдені». Та не міг я, будучи шестикласником, так само розуміти і відчувати душею сенс, наприклад, байки Глібова «Щука», як зараз, маючи за плечима 25-річний стаж роботи газетярем, не кажучи вже про сумарний життєвий досвід. Працюючи над цим матеріалом, я перечитав «Щуку» і реально жахнувся: з 1858 року, коли її було написано, минуло 165 років, а в наших судах мало що змінилося. А якщо чесно – то нічого.
Зараз, нехай і мінімальна, але все ж таки теплиться надія на якісні зміни в роботі судової системи. Україна прагне до Євросоюзу, а судова реформа – одна з жорстких вимог ЄС. Цікаво, яка доля чекає на Закон «Про судоустрій і статус суддів»? На самому початку там пишеться: «Закон відповідає європейським стандартам»! А далі пояснюється, чому сьогодні суддя-пенсіонер отримує понад 97 тисяч гривень на місяць. Немає такого в Європі, щоб пенсія судді була вдесятеро більшою за пенсію шахтаря. Ще з лютого цього року Верховна Рада має намір розглянути тему зниження суддівських пенсій. Щоб їм легше думалося про «Лисиць» у судах, нижче ми публікуємо «Щуку» чудового українця Леоніда Івановича Глібова.
Валерій Боянжу, Херсон – Одеса
«Щука»
На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа, –
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця…
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле – то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких…
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!), –
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать…
Не довго думали – рішили –
І Щуку на вербі повісити звеліли.
– Дозвольте і мені, панове, річ держать, –
Тут обізвалася Лисиця. –
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, –
У річці вражу Щуку утопити!
– Розумна річ! – всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули – у річку.
Леонід Глібов, 1858 рік
