Точна назва чину, про який йдеться, – «Чин благословення свічок на Стрітення Господнє». По-перше, його не слід змішувати зі звичайним освяченням свічок, не приуроченим до жодної конкретної дати, і, по-друге, богослужбовим статутом Православної Церкви здійснення чину освячення свічок на Стрітення не рекомендується.
Чин освячення свічок на свято Стрітення відсутній у Грецькій Церкві, невідомий він і старообрядцям. Цей чин був запозичений у католиків і вперше запроваджений у практику Православної Церкви у середині XVII століття.
Католики мали такий обряд – ходу зі свічками на Стрітення. Для цього обряду свічки й освячувалися. Однак у православному богослужінні відсутнє щось подібне до католицької стрітенської процесії. Через це втрачає сенс і сам чин освячення свічок на це свято.
Те, що урочиста хода зі свічками відбувалася в католицьких країнах саме на Стрітення, могло бути пов’язане з протидією Церкви язичницьким забобонам.
Період з початку до середини лютого, коли зима починає поступово поступатися місцем весні, мав важливе значення у житті людей. З давніх-давен з ним було пов’язано безліч ритуалів і прикмет. У ці дні язичники-кельти святкували Імболк, римляни – Луперкалії, слов’яни – Громниці (після прийняття християнства у низки слов’янських народів так стало називатися свято Стрітення). Ці язичницькі свята супроводжувалися очисними ритуалами, запаленням вогнів і здійсненням інших магічних дій, які мали сприяти плодючості людей і тварин, їх захисту від ворожих сил.
Можна припустити, що прагнення Церкви відвернути народ від звичних язичницьких ритуалів, зокрема від повсюдного забобонного шанування вогню, і стало причиною поступового поширення приуроченої до Стрітення урочистої процесії зі свічками.
Проте відлуння язичницького поклоніння вогню довго зберігалося в народі. Низка повір’їв, пов’язаних до прийняття християнства зі священним вогнем, була потім у народній свідомості перенесена на свічки, освячені на свято Стрітення. Ці повір’я утворили стійкий комплекс, поширений на всій території Європи. Найбільш відомим є вірування, що якщо освячену на Стрітення свічку запалити під час грози, можна захистити дім від блискавки. Такій свічці приписувалася здатність відганяти демонів. Вважали також, що освячену на Стрітення свічку треба запалювати за особливо важких життєвих обставин, наприклад, коли хтось із членів сім’ї був хворий або при смерті. Такі вірування досі поширені серед католиків – від Іспанії до України.
У Польщі свято Стрітення здобуло назву свята Громничної Божої Матері: відлуння язичницьких слов’янських міфів про свято Громниць, пов’язане з шануванням бога-громовника та його дружини. Тут після святкової служби свічку по можливості намагалися принести додому палаючою. З нею обходили довкола хати, а всередині на стелі вогнем свічки випалювали хрести. Це робилося, щоб захиститися від нечистої сили та пожежі. Самі освячені на Стрітення свічки стали називатися громницями, або громничними.
Як бачимо, приписування церковним свічкам значення магічного оберегу було поширеним. Але, звичайно, таке забобонне ставлення до свічок не має жодних підстав у навчанні самої Церкви. Згідно з православною традицією, свічка, що горить перед іконою, – це знак нашої віри і надії на благодатну допомогу Божу.
Таким чином, приписування «стрітенським» (або будь-яким іншим) свічкам особливих властивостей корениться не в християнському віровченні, а в язичницькому світосприйнятті, коли людина бажає, здійснивши певний ритуал, придбати талісман, який захищає від життєвих бід і скорбот, і при цьому не додавати зусиль до виправлення свого життя.
За проповіддю священика Михайла Желтова
