І сьогодні ми хочемо вас познайомити з творчістю нашої ювілярки – не як журналістки, а як поетеси.
Поезія допомагає відкрити душу
20 січня «прийшов Іван Предтеча, забравши свята на плечі» та явивши білому світу далекого 1953 року допитливе дитя зі світлою поетичною душею, наречене батьками Любов’ю. Омили новонароджену хрещенською живильною водою, яка ще не втратила своєї цілющої Божественної сили, благословивши на щасливе життя-буття. А отой день післясвяття — своєрідний перехід між новорічно-різдвяними розвагами і будніми клопотами — уплів на характер журналістки і поетеси Любові Кузьменко.
Що для мене поезія? Поезія — це можливість осягнути внутрішнє наповнення, відчути Всесвіт в собі, звабити емоціями, відкрити власну душу і торкнутися серця кожного. Я прагну по-новому обіграти слово, зігріти його у своїй душі, знайти для нього свої варіації, — ділиться роздумами поетеса.
Напрочуд глибоко і ніжно характеризує творчу особистість її вірш «Муза»:
Моя любов ти і моя печаль,
Сумління муки і відваги сила,
Моя ти щедра пастораль,
Душі моєї горлиця зваблива.
То ти світанком мариш у вікні,
То заколисана в гаю вітрами,
Приходиш ти до мене уві сні
І таємничі відчиняєш брами.
І знову лабіринтами ведеш
Хореїв, ямбів, анапестів,
Де скромний вірш мій піднесеш
До рівня сили, правди й честі!
Спів — ще одне із багатьох захоплень Любові Кузьменко.
«Люблю співати – це у мене від батьків. Вони теж, працюючи, співали. Крім того, вся родина збиралася ввечері — і разом співали. Чомусь дуже запали в душу вишневі вечори – коли цвіли вишні. Колисковою для моїх внуків стала пісня «Місяць на небі». І зараз просять колискової, і я співаю. Співаю, коли «творю» на кухні або займаюсь прибиранням. Спів, мені здається, вивищує дух та душу», — розповідає поетеса.
Про воїнів миру і безсмертний їх подвиг
Окрім збірки лірики, побачила світ книга Любові Кузьменко про історію газети «Вісті Кодимщини» та її творців «Рядки, перелиті в життя». У цьому виданні авторка пройшла шлях від простого журналіста до головного редактора.
Торік завдяки численним меценатам (книговидавництво сьогодні — велике задоволення) Любов Кузьменко випустила антологію «…І разом з ними йшла весна». У ній зібрано розповіді про ветеранів Другої світової війни, спогади рідних про своїх звитяжних батьків та дідів.
Отой безсмертний подвиг українських воїнів миру ХХ століття перегукується із буремним сьогоденням, коли ворог зі зловісним оскалом плюндрує нашу землю.
На це балтська поетеса відгукується словами віри і надії:
Схилилась додолу калина,
Тополі стоять у журбі.
То рідна моя Україна
Стоїть на звитяжній прощі.
Стоїть вона гордо і сміло –
Чоло у терновім вінку.
А сотні Небесної сила
Її окриляє стезю.
За волю, за щастя, за долю
Стоїть Україна моя,
Гостомель, Чернігів і Буча –
Це все українська земля!
Це наш Мелітополь і Харків,
Херсон, Миколаїв, Мощун,
Ірпінь, Волноваха, Охтирка –
Від Сяну до Дону наш сум.
Легенди і біль Азовсталі
Зійдуть на скрижалі віків,
Як правду і волю кували,
Як гнали із хати катів.
Схилилась додолу калина,
Тополі стоять у журбі.
Та вірю, моя Україна
Розправить ще плечі свої!
Як Фенікс із попелу встане,
Розтерзаний біль відболить,
І сонце над нами засяє,
І радістю вік задзвенить!
***
Святий Миколаю,
Тебе я благаю:
Дай хлопцям з окопів
Віка на сто років.
А хлопцям, що в небі, –
Усе по потребі.
Хто вийшов у море,
Хай ворога зборе.
Постав на кордоні
Святих в охороні.
Дай радість дитині
У кожній родині:
Щоб мама і тато
Вернулись до хати.
Святий Миколаю,
Тебе я благаю
В цю грізну годину
Врятуй Україну!
Хай прийде світанок
До Краю на ганок.
А з ним Перемога
За захистом Бога.
Святий Миколаю,
Тебе я благаю:
З святого причастя
Дай миру і щастя.
Юрій Федорчук
