Він був не лише талановитим письменником, а й одним із найкращих українських перекладачів французької літератури. Крім того, він – автор першого українського твору, написаного у жанрі урбаністичного роману.
Дебют відбувся під ім’ям Лорда Лістера
Ім’я Валер’яна Підмогильного на багато років було забуте, і лише після здобуття нашою країною незалежності його твори стали видавати і включили до програми шкільного навчання.
Народився український класик 2 лютого 1901 року у селі Чаплі Катеринославської губернії (зараз Синельниківський район Дніпропетровської області). Батьки його були людьми незаможними, проте мріяли дати дітям добру освіту, і тому найняли вчителя французької для старшої дочки. Тоді маленький Валер’ян уперше й познайомився з іноземною мовою. Згодом це відіграло важливу роль у його літературній та перекладацькій діяльності.
Валер’ян відвідував церковно-парафіяльну школу та Катеринославське реальне училище, де основна увага приділялася точним наукам. Однак хлопчика вабили і гуманітарні предмети: одночасно із заняттями в училищі він почав вивчати німецьку та французьку мови. Крім того, ще у школі у нього став проявлятися письменницький талант – у шкільному журналі друкувалися його пригодницькі оповідання, які він підписував псевдонімом Лорд Лістер. Своїм духовним наставником у літературі Підмогильний вважав Михайла Коцюбинського.
Навчальний заклад він закінчив з відзнакою і одразу вступив до університету на математичне, а згодом і юридичне відділення. Однак закінчити ці факультети йому не вдалося. Війна, голод, відсутність грошей змусили Підмогильного кинути навчання.
Політичні репресії та вимушений переїзд
Під час громадянської війни Валер’ян Петрович працював у відділі народної освіти, де виконував обов’язки секретаря. Пізніше він переїхав до Павлограда, де на той час жили його батьки, а потім до Києва. Там він служив бібліографом Книжкової палати, а коли в місті, як і у всій країні, став лютувати голод, перейшов на викладацьку роботу – став учителем української мови у Ворзельській трудовій школі.
1921 року в житті Підмогильного сталася радісна подія – він познайомився з Катрею Червінською, актрисою Театру юного глядача. У них почався роман, завершенням якого стало весілля. Разом із дружиною вони повернулися до Києва, і Підмогильний влаштувався працювати редактором видавництва «Книгоспілка», а також співредактором журналу «Життя і революція».
Але з початку 1930-х років у країні почали посилюватися репресії, у тому числі проти української інтелігенції. Підмогильного вивели зі складу редколегії журналу і практично перестали друкувати його твори. Він змушений був переїхати до Харкова – письменник розраховував, що там зможе друкуватися. Його з радістю прийняли у видавництво консультантом з іноземної літератури, оскільки у літературному середовищі його авторитет перекладача був дуже високий. А літературознавець Петро Єфремов навіть назвав його «поетом нічних чарів».
Розстріляли за сфальшованим звинуваченням
Здавалося, що життя у письменника почало налагоджуватися, проте доля несподівано зробила крутий поворот. У грудні 1934 року Валер’ян Петрович був заарештований за надуманим обвинуваченням, яке звучало так: «за участь у роботі терористичної організації, що ставила за мету організацію терору проти керівників партії». На всіх допитах Підмогильний відповідав слідчим: «Винним себе не визнаю». Коли ж почали використовувати жорсткіші методи для отримання зізнання, письменник навіть зробив письмову офіційну заяву, в якій по пунктах відповів на всі звинувачення слідчого: невинний. Проте вже за місяць у протоколі з’явилося «зізнання» арештанта, якого, зрозуміло, він не писав. Там було сказано, що Валер’ян Петрович нібито належав до «групи письменників-націоналістів із терористичними настроями стосовно вождів партії». Так звана «група» складалася із сімнадцяти осіб. Серед основних звинувачень, які висували Підмогильному, наводилося його висловлювання, що «політика колективізації привела українське село до голоду».
У березні виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду без свідків та адвокатів засудила письменника разом з іншими обвинуваченими до десяти років таборів з конфіскацією майна. Валер’ян Петрович був відправлений до Соловецького табору особливого призначення. Однак владі цього здалося замало, і 1937 року, до 20-річчя революції, «трійка» НКВС винесла Підмогильному новий вирок – розстріл. Разом із ним було розстріляно понад 100 ув’язнених, серед яких були український режисер Лесь Курбас і драматург Микола Куліш.
Реабілітували Валер’яна Підмогильного лише 1956 року. Похований він на Байковому цвинтарі.
Що таке «розстріляне Відродження»?
Таку назву здобули репресовані україномовні поети, актори, журналісти і письменники – інтелектуальна еліта нашої країни. Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував літературознавець Юрій Лавриненко. Саме під такою назвою 1959 року в Парижі вийшла антологія української поезії та прози 1917–1933 років. До неї увійшли твори не лише тих літераторів, які були розстріляні в буквальному значенні, а й тих, хто під страхом репресій змушений був перейти до офіційної літератури і оспівування радянської політики, наприклад, Павла Тичини і Миколи Бажана. Після видання антології термін «розстріляне Відродження» почав використовуватися у широкому сенсі.
