Чому саме у суботу?
Вже з давніх-давен субота сприймалася як особливий день тижня. Згідно з Писанням, Бог закінчив творити світ на сьомий день, освятив його і спочив від діл своїх (Бут. 2:2). Коли ж Творець давав Мойсеєві Синайське законодавство на згадку про це заспокоєння від справ, він наказав євреям дотримуватися спокою у сьомий день тижня. Звідти й пішла назва цього дня – субота (від євр. «шабат» – спокій). Новозавітна Церква, встановивши днем Господнім перший день тижня – неділю, не забула про важливість суботи, тим більше саме у суботу Ісус Христос зійшов до пекла до усіх померлих до нього, зруйнував пекло і вивів із нього усіх праведників. Тепер у суботу стали особливо згадувати померлих, вірячи, що і їх за молитвами Церкви врятує Господь Ісус Христос.
Чому поминання померлих відбувається саме перед пам’яттю великомученика Димитрія?
У Стародавній Русі дуже шанували пам’ять великомученика Димитрія: відбувалося святкове богослужіння, як у дні великих свят. А на Русі була традиція – перед великими святами здійснювати заупокійні служби. Досі у деяких єпархіях нашої Церкви здійснюють Покровську (перед Покровою Пресвятої Богородиці), Михайлівську (перед пам’яттю св. Архангела Михаїла) та інші місцеві батьківські суботи, яких немає у сучасному календарі, але їх історія сягає глибоко у давнину.
Переказ свідчить, що здійснювати згадку померлих цієї суботи наказав святий благовірний князь Димитрій Донський з метою поминання усіх загиблих під час Куликової битви. Однак цей переказ з’явився лише у ХVIII столітті, ніде до цього часу немає згадки про те, що Димитрівська батьківська субота пов’язана з поминанням померлих воїнів. Зазвичай воїнів поминали у день усічення глави св. Іоанна Предтечі, а у Димитрівську суботу здійснювали осіннє поминання померлих.
Поминати померлих восени – не лише православний звичай, він сягає глибини язичницьких століть
У стародавніх кельтів було свято Самайн, під час якого, за їхніми віруваннями, зникали перепони між світом живих і покійних, і покійні могли приходити у світ живих. Подібні вистави були і у інших народів Євразії. Не випадково єдиний день поминання померлих у Католицькій Церкві, 2 листопада, також припадає на осінь.
У Православній Церкві заупокійних днів набагато більше
Якщо дотримуватися вказівок Статуту, то здійснювати заупокійну службу можна майже щосуботи (якщо тільки на неї не випадає якесь свято), але загальноприйнятих субот поминання померлих всього шість, причому п’ять з них пов’язані з Великим постом та Великоднем, і тому всі вони бувають лише навесні, на осінь припадає лише одна заупокійна субота – Димитрівська, що надає особливого значення цьому дню.
Все богослужіння Димитрівської суботи присвячене молитві за померлих. Ввечері у п’ятницю відбувається особливе заупокійне богослужіння, яке називається «парастас» (від грецьк. «клопотання», «стояння»). Під час нього священик читає найдовший розділ Писання – 118-й псалом. Він сповнений надії на воскресіння та перемоги життя над смертю. Читання цього псалма ділиться на кілька частин посиленим поминанням померлих, також і вся решта служби сповнена наших молитов і прохань про померлих. У суботу вранці відбувається заупокійна Божественна літургія, після якої служиться панахида за всіма від віку померлими православними християнами.
Нашим померлим близьким не потрібні ані пишні надгробки, ані багаті поминальні обіди – вони чекають від нас лише одного – нашої молитви. Відвідавши богослужіння Димитрівської суботи і помолившись за наших померлих, ми даруємо їм допомогу і надію.
Олександр Адоменас, богослов
