Вона прекрасна, доброзичлива дівчина. У житті обрала досить цікаву та корисну професію реабілітолога. Вирішила допомагати людям долати не лише фізичний, а й душевний біль. З цією метою одеситка Анастасія Лисицька опановувала відповідну професію, навчаючись у Києві на четвертому курсі Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна».
У червні вона готувалася здобути ступінь бакалавра, але в лютому була змушена залишити столицю, повернутися до Одеси та зайнятися невідомою до цього волонтерською діяльністю.
– Як і всі українці, рано-вранці 24 лютого я прокинулася від ракетних вибухів. Усю наступну ніч просиділа у підвалі, хвилюючись і молячись за себе, своїх близьких та Україну. А вже 25 лютого під обстрілами, що лунали у столиці, я автомобілем евакуювалася з міста. Було дуже страшно, – згадує Настя.
Спочатку дівчина вирушила на Волинь, де було безпечніше. Дісталася міста Рожище, перевела дух, трохи заспокоїлася… А за кілька днів їй зателефонував друг Ігор з Одеси і сказав, що він створює організацію «Незламні» («Несокрушимые»), яка на добровільних засадах допомагатиме військовим, переселенцям та місцевим жителям.
Незламні – це непереможні, непокірні, стійкі – ті, кого не можна знищити, зруйнувати, задумалася Анастасія. І вже 1 березня вирушила до Одеси, вирішивши неодмінно стати складовою цієї організації.
Ігор, звичайно, охоче прийняв її до своєї команди, познайомив з іншими активістами патріотичного руху, ввів у курс справи. А незабаром повідомив, що дівчина залишається за старшу, а він іде до ЗСУ медбратом.
– Чи злякалася я? Напевно, небагато. Все-таки це відповідальність, яка лягла на мої тендітні плечі. Але нічого, – впоралася. І з Ігорем майже щодня спілкуємось телефоном. Він постійно цікавиться станом справ, радить, що і як зробити, якщо у мене виникають якісь питання. У нас – дружна команда, ми – незламні, і разом, підтримуючи один одного, робимо свою справу, яка для нас уже стала улюбленою та сенсом життя у цей важкий воєнний час, – поділилася враженнями від роботи Настя.
У цій організації простягають руку допомоги нашим військовим і пересічним громадянам – особам з інвалідністю, багатодітним сім’ям, одиноким матерям та людям похилого віку, а також вимушеним переселенцям з районів ведення бойових дій, які опинилися у вкрай важких умовах і без даху над головою.
За словами Анастасії, саме для цієї категорії найменш захищених громадян активісти руху раз на два тижні, а за потребою – і раз на тиждень надають продуктові набори вагою близько 15 кг. До їх складу, крім овочів, цукру, круп, консервів, олії, печива, також входять пральний порошок та засоби особистої гігієни.
Незламні створили свою сторінку в Телеграм, на яку вже підписалися близько 2,5 тисячі українців. Через цей канал переважно і підтримують зв’язок.
– Наприклад, нещодавно ми у досить стислий термін зібрали близько 10 тисяч гривень. На них придбали медичні інструменти для українських військових, які вирушали на передову. А взагалі за понад чотири місяці існування нашої команди нам вдалося надати допомогу людям у розмірі понад мільйон гривень, – розповіла Анастасія.
Поруч із дівчиною завжди знаходяться надійні асистенти, такі як, наприклад, чуйна на біль та проблеми інших волонтер Антоніна Таранюк. Настя зізнається, що вона взагалі не знає, щоб без неї робила. Антоніна допомогла їй працевлаштуватися в Одесі до одного з магазинів. Разом вони щотижня закуповують продукти харчування та інші речі першої необхідності, які згодом розфасовують і у вільний від роботи час три-чотири рази на тиждень видають у вигляді наборів усім, хто її потребує.
Звісно, за час свого існування «Незламні» надавали адресну допомогу не лише у вигляді наборів – вони завозили дитяче харчування, іграшки, засоби гігієни до дитячих будинків, передавали військовим придбані бронежилети, каски, ноші, амуніцію, медикаменти та термобілизну. А після того, як майже три місяці тому внаслідок ведення бойових дій було пошкоджено водопровід на Миколаївщині, одним із пріоритетних напрямків діяльності «Незламних» стало ще й забезпечення питною водою військових та пересічних мешканців сусіднього регіону.
– Тоді, коли тільки починали збирати та складувати воду для подальшого відправлення до Миколаївської області, ми познайомилися з Андрієм Беглецовим, який разом із товаришами запропонував свою допомогу з перевезення води до місця призначення. І з того часу вони, завантажуючи у вантажівки від 40 до 75 тонн щотижня, задовольняють потреби військових та цивільного населення у цьому прифронтовому регіоні, – розповіла волонтерка.
Так, зараз їй та її команді стало трохи зручніше працювати: на час воєнного стану їм на безоплатній основі виділили велике складське приміщення в одній із одеських промзон. Його площа дозволяє зберігати там і велику кількість води, і продукти та інші речі. Щодня з сьомої ранку і до першої години ночі Анастасії телефонують і військові, і цивільні з проханням про допомогу. А вона, навіть будучи втомленою, нікому не відмовляє і робить усе можливе для вирішення тієї чи іншої проблеми.
– Звичайно, як і більшість українців, я фізично та морально втомилася за час війни. Але коли подивишся на цих мужніх людей, які взяли в руки зброю і стали на захист нашої Батьківщини, то з подвійною силою хочеться працювати і робити все можливе для якнайшвидшого наближення нашої Перемоги над супротивником. Вони – захисники та захисниці України – надають нам сил, енергії, оптимізму та віри у хороше майбутнє, у те, що все буде Україна! Ні, опускати нам руки ніколи! Незважаючи ні на що, нам потрібно працювати і кожному на своєму місці допомагати людям та країні. Після відпочинемо, коли закінчиться війна і ворог піде! – каже Анастасія.
В’ячеслав Діордієв
