Головні проблеми зараз – папір, друк, доставка та розповсюдження, дохід від реклами та роздрібного продажу. За це газетам тепер доводиться боротися, а в зонах бойових дій та на окупованих територіях ресурси стають недоступними. Раніше 90% паперу в Україну ввозили з Росії та Білорусії; після припинення торгівлі з агресорами ціна на папір, який тепер везуть із Польщі, Німеччини, Бельгії та Фінляндії, зросла вдвічі. Далеко не всі видання мають на це гроші, адже рекламні доходи зникли або, принаймні, суттєво скоротилися.
Третій місяць став для багатьох редакцій переломним. Деякі видання закрилися (зокрема всеукраїнська газета «День»), деякі інші — навпаки — планують відновлювати друк наприкінці травня чи на початку червня. Газети шукають нові джерела доходів та бізнес-моделі, щоб вижити: на Чернігівщині три редакції об’єдналися для випуску спільної газети, у Хмельницькому об’єднали п’ять газет однієї медіакомпанії, газети з Одеси «Одеське життя» та «На пенсії» друкуються тепер не в Києві, а у Тернополі. Тим часом, «Укрпошта» таки розпочала передплатну кампанію на друге півріччя у всіх областях, крім Луганської, Донецької та Херсонської.
Сьогодні розповідаємо, як живуть сім газет та журналів у різних кінцях України — від Одеси до Чернігова та від Львова до Ізюма.
«На пенсії» та «Одесская жизнь», Одеса
На початку березня газети «Одесская жизнь», «На пенсії. Одеса» та «Пенсійна телепрограма. Одеса» вийшли спільним випуском. Перший номер, у якому була важлива інформація щодо безпеки під час війни, роздавали одеситам безкоштовно; другий пішов до передплатників. У середині березня “На пенсії” та “Пенсійна телепрограма”, “Одесская жизнь”, “На пенсії. Одеса та Пенсійна телепрограма. Одеса” відновили вихід у звичайному режимі. Одеські газети продовжують друкувати в Одесі. телепрограма” раніше друкували у Києві.
«У перші дні настання друкарня там уже не працювала, – розповідає засновник газет Геннадій Чабанов. — Тому ми перенесли друк національних газет до Тернополя. Погодили це з Укрпоштою, бо окрім друку важливим є і розповсюдження газет у всіх регіонах, де можлива доставка. Наразі не доставляють до Донецька, Луганська, Херсона та частини Миколаївської області. Раніше такі ж проблеми були з Харківською та Київською».
Ситуація змінюється, тому видавець періодично узгоджує питання доставки з Укрпоштою. Від цього залежить і тираж, який щотижня може бути різним. Окрім передплати, газети продаються в роздріб. Державні газетні кіоски в Одесі не працюють, тому видання продаються у приватних мережах та супермаркетах «Таврія», «Сільпо» та «Копійка».
Одесою редакція розвозить газети сама — останнім часом, за словами Геннадія, це все важче через проблеми з паливом. Україну розсилає переважно через «Нову пошту».
«У регіонах, де не було бойових дій, продажі не змінилися, хоча багато хто виїхав. В інших вони впали. Ми досі доставляємо та продаємо у Миколаєві, але його обстрілюють, тому роздрібні продажі сильно впали», – розповідає Геннадій Чабанов.
Газети, як і раніше, виходять щотижня, але «схудли». Частково це пов’язано із дефіцитом паперу.
«Раніше 95% газетного паперу було з Росії та Білорусі, лише 5% із Європи. Це квотована продукція – у всьому світі її постачання планується на рік уперед, виділяються квоти, формуються замовлення. Тому знайти зараз папір дуже тяжко», – каже видавець.
Його видання отримало папір як гуманітарну допомогу від європейських партнерів через Асоціацію незалежних регіональних видань в Україні, але вистачить лише на кілька місяців. І українські запаси вичерпуються. Через подорожчання паперу з 20-25 до 35 тисяч гривень за тонну собівартість газети виросла.
«Дуже важким буде друге півріччя», — турбується Геннадій. Він припускає, що й передплатників може сильно зменшитися, адже багато українців поїхали чи постраждали через війну. Двоє працівників редакцій зголосилися добровольцями до армії, п’ятеро працюють віддалено з-за кордону. Інші члени команди залишаються в Одесі.
«Бурда Медіа Україна», Київ
«Бурда Медіа Україна», Київ Компанія «Бурда Медіа Україна» видає журнали про зірок, моду і стиль життя. Після 24 лютого журнали перестали друкувати, а передплатникам компанія запропонувала альтернативу – електронні номери. Багато працівників редакцій роз’їхалися та працюють віддалено. Сайти та сторінки в соцмережах журналів компанії оновлюються. Керівництво медіа-будинку вирішило знову друкувати кросворди.
«Ми аналізували ринок та побачили, що на ці журнали є попит. Можливо, відновимо випуск журналів із сегменту крафтингу. Друк решти припинено», — розповідає керівник компанії Андрій Вдовіченко.
Журнали компанії живуть за рахунок реклами, а зараз попиту на неї немає, хіба онлайн.
«Ми маємо багато читачів, які підписали журнали на тривалий термін, — каже Андрій Вдовиченко. — Думаємо, як забезпечити їх журналами. Наприклад, плануємо робити заміни, здвоєні номери. Спробуємо виконати наші зобов’язання наскільки це можливо».
Доставляти тиражі компанія планує “Новою поштою”, “Укрпоштою” та транспортними компаніями. Є й розповсюджувачі, готові самі забирати журнал у видавців. З папером проблеми — компанія очікує на постачання з Польщі та інших європейських країн.
Наразі видавці, за словами Андрія Вдовиченка, чекають на розрахунки від роздрібних мереж. Ці гроші є важливими для підтримки видання.
«Ділери мають величезні гроші видавцям. Вони кажуть, що з ними не розрахувався роздріб. А роздріб каже, що у пріоритеті розрахунки за продукти», — пояснює видавець.
Він вважає, що уряд слід звернутися до продавців, щоб вони розрахувалися за проданий товар.
«Експрес», Львів
Найбільша газета Львова не припиняла виходити після 24 лютого, тільки схудла з 24 сторінок до 16. Заощадили на телепрограмі, адже зараз більшість каналів показують те саме — загальний марафон.
За словами головного редактора газети Уляни Вітюк, редакція після початку повномасштабного вторгнення почала працювати над порталом для українців у Польщі Ukrayina.pl.
Ми працюємо над ним спільно з командою Gazeta.pl. Багато хто питає, чи перебралися ми до Польщі. Ні, 95% команди працюють зі Львова та з інших міст України, як це було до війни», — каже вона.
Команда зазнала втрат: другого березня на Миколаївщині загинув журналіст «Експресу» Віктор Дудар, який служив десантником. Окрім обсягу, зменшили і тираж — роздрібний продаж «Експресу» впав на 35–40%. У частині регіонів пресу просто перестали продавати, у решті частина продавців перестала працювати. Та й частина читачів виїхала з України.
Аудиторія сайту зросла, але це не компенсує втрати, тому що трафік практично не монетизується. Уляна прогнозує, що їхніх передплатників у другому півріччі може зменшитись на 20—40%. Ті, хто підписався на «Експрес» на перше півріччя, з розумінням поставилися до «схуднення» газети.
«Ми чекали на хвилю обурення, — каже Уляна Вітюк. — Але було буквально кілька дзвінків і вони були досить спокійними. Люди розуміють ситуацію». Водночас, читачі нарікають на доставку «Укрпошти» навіть у відносно безпечних регіонах. Газета подорожчала із восьми гривень до десяти. Її собівартість зросла набагато більше за рахунок подорожчання паперу та пального.
Папір “Експрес” купує у Німеччині, Бельгії та Фінляндії.
«Найбільша проблема — невизначеність: невідомо, чого чекати далі, — міркує Уляна Вітюк. — Навіть якщо ми, лідери газетного ринку, маємо такі проблеми, то можна уявити масштаби проблем інших друкованих ЗМІ».
Вона каже, що «Експресу» вдалося своєчасно зосередитись на онлайн-версії видання – тепер це шанс зберегти позиції на ринку навіть після вимушеного переходу у цифровий формат.
«Сімейна газета», Хмельницький
Коли розпочалася війна, «Сімейна газета» на кілька днів припинила роботу – працівники займалися безпекою своїх сімей. Першого березня видання знову почало працювати. Редакція об’єднала видання гурту – «Сімейну газету», «Сімейні історії» та «Сімейні поради»; зменшила обсяг газети з шістнадцяти стовпців до чотирьох; почало виходити щодня, а тричі на тиждень. «Ми розуміли, що люди у стресі не готові багато читати», — пояснює видавець Сергій Іщук.
Перші «воєнні» випуски друкували більшими, ніж зазвичай, тиражами — 80–90 тисяч екземплярів — і роздавали безкоштовно. У цих випусках були поради, як вижити, уберегти рідних, заспокоїти дітей. Потім редакція почала збільшувати кількість стовпців і наразі повернулася до звичного обсягу. На відміну від більшості районних газет, що перейшли до чорно-білого друку, «Сімейна газета» залишилася в кольорі.
«Нам почали допомагати донори – завдяки ним ми отримали папір із Бельгії, – розповідає Сергій Іщук. – Тож ми вже трохи заспокоїлися. Тільки переживаємо, щоб від ракетного обстрілу не згоріли склади».
Під час війни видання почало опановувати автомати для продажу газет. Півдесятки їх розташовані у різних районах Хмельницького.
«Два місяці газети в автоматах були безплатними. Але була можливість залишити пожертву. І ми зібрали 500 гривень пожертвувань. Люди беруть газету, дочитують інструкцію та кидають гроші. Ми закликали передавати газету до райцентрів пенсіонерам», – каже Сергій Іщук.
Наразі в автоматі свіжий номер газети можна купити, а попередній отримати безкоштовно.
«Слобідський край», Харків
Востаннє газета вийшла 24 лютого, але читачів так і не дійшла.
«Коли розпочалися обстріли Харкова, ми не могли навіть публікувати інформацію на сайті, бо сиділи у підвалах», — розповідає редактор газети Лариса Гнатченко.
Команда «Слобідського краю» зосередилася спочатку на поширенні інформації у Фейсбуці та телеграмі, а потім взялася за сайт. У березні почали робити електронні випуски, які розповсюджували серед своїх передплатників, а також продавали міжнародним агенціям — це єдине джерело зали.
Багато працівників редакції проживали в районах Харкова, які опинилися під обстрілами; деякі — в інших містах Харківщини, де також було небезпечно. Довелося їхати.
«Я також пережила обстріл свого будинку. Була у коридорі», – розповідає редактор. Нині із п’ятнадцяти працівників «Слобідського краю» четверо за кордоном, решта в Україні, з них двоє — у Харкові. Один журналіст записався до тероборони.
Першого червня «Слобідський край» знову почнуть друкувати — на той час у Харкові має запрацювати одна з друкарень, що закрилися через обстріл.
«Поки що друкувати небагато, — каже Лариса Гнатченко. — Не знаємо, як поширюватимемо. Частина громад окупована, в частині точаться бої».
Головна проблема зараз – де брати гроші на роботу редакції. «Слобідський край» мав угоду про висвітлення з обласною радою, проте гроші за цією угодою не отримає до кінця війни.
«Усі гроші, які ми отримали за передплату, витратили на друк у січні-лютому, зарплату за лютий та березень, – розповідає Лариса. — У березні нас підтримали колеги із американської редакції, де ми були на стажуванні 2019 року. Зібрали понад три тисячі доларів, щоб я могла виплатити частину зарплати».
Також редакцію підтримала Internews. Тепер Лариса розраховує на грантове фінансування: «Якщо в серпні ми не виграємо жодного грантового конкурсу, мені доведеться закривати газету».
«Сім днів», Чернігів
Чернігівська газета зупинилася в перший день вторгнення та змогла відновити вихід лише наприкінці травня. На початку березня місто опинилося в облозі та під постійними обстрілами; 70% працівників поїхали і редакція почала дистанційно наповнювати сайт.
«Березень був дуже важким, – розповідає редактор газети Ярослав Сухомлін. — Чернігів постійно бомбили. Працювати було неможливо – не було електрики. Більшість тих, хто залишився в місті, сиділи в підвалах. Кілька тижнів я один наповнював стрічку новин. Я виїхав із міста ще до початку війни і досі працюю дистанційно».
Друкарня медіагрупи «Сім днів» у Чернігові запрацювала лише у травні. Вона не постраждала від обстрілу, але в редакції вибуховою хвилею вибило вікна. Газета “Сім днів” також “схудла” з 16 до 12 сторінок, у тому числі за рахунок телепрограми. Собівартість друку зросла, але роздрібну ціну на газету не підвищували.
«Наші дві великі газети – “Карт” та “Вісник Ч” – поширюються в селах, де не так поменшало населення. Тому ми розраховуємо на ті самі тиражі», — розповідає Ярослав Сухомлін.
Доходи від реклами, за його словами, просто зникли, тож редактор вважає, що єдина надія місцевого друку — грантова підтримка.
«Горизонти Ізюмщини», Ізюм
Ізюм у Харківській області став одним із пріоритетних напрямків російського наступу. Жителі міста 24 лютого не отримали газети «Горизонти Ізюмщини» – пошта вже не змогла доставити наклад.
«Коли ми готували номер, уже знали про початок вторгнення та дали коротке повідомлення», — згадує видавець газети Костянтин Григоренко.
Тоді ж сайт видання розпочали атакувати російські хакери. Костянтин поїхав із Ізюма на початку березня, коли до району, де він жив, увійшли російські війська. Четверо працівників редакції досі перебувають в окупації.
«З двома з них я спочатку контактував, поки що повністю не заглушили зв’язок, – розповідає Костянтин. — Від них знаю, що нашу редакцію розбомбили, вилетіли вікна, пошкоджено дах. Потім до офісу увійшли орки, розбили все обладнання та комп’ютери. Що там зараз, я не знаю – з кінця квітня зв’язку з Ізюмом немає».
Зв’язок намагаються відновити, але його глушать: в Ізюмі зосереджено великий контингент загарбницьких військ.
«Поки був зв’язок, я передав працівникам, щоб вони ніде не світили своїх прізвищ і не говорили, що працюють у ЗМІ, — каже Костянтин Григоренко. — В Ізюмі окупанти проводять перепис мешканців на підставі надання гуманітарної допомоги. Так вони намагаються вирахувати представників органів влади, громадянських активістів та журналістів».
Друкувати газету під брендом «Горизонти Ізюмщини» окупанти не можуть: друкарня у Балаклії, де це можна було б зробити, не працює. Їм вдалося захопити комунальне Радіо Ізюм та якийсь час працювати під брендом Радіо Ізюм. Росія», але без електрики та інтернету це виходило погано. Ще якийсь час транслювали пропагандистське «Радіо Z», яке брехало, що Київ, Харків та Слов’янськ уже окуповані.
«Але люди намагаються ловити українське радіо та читати українські видання, – каже Костянтин. – Це складно. Ізюм в інформаційному вакуумі і цим користується окупаційна влада».
«Горизонти Ізюмщини» працює в онлайн-форматі та підтримує Фейсбук-групу «Ізюмський навігатор», яка працює як ЗМІ та поширює інформацію про пошук людей, евакуацію тощо. Це, за словами Костянтина, є головною місією його команди під час війни.
Джерело: Детекор Медіа
