Ішов балет «Лускунчик».
Я вирішила, що буду балериною
Я увійшла до зали, сіла в оксамитове крісло, і переді мною відкрилася приголомшлива картина, в яку я абсолютно вірила. Балерини на тонких ніжках на пуантах, у легких пачках вибігали на сцену. Весь зал дивився на них із захопленням, зверху сипалися квіти. З балконів, що всюди летіли ці квіти, ними була засипана вся сцена.
«Боже, — думала я, — яке прекрасне життя! Вся у квітах!»
Тоді я вирішила, що буду балериною. З ранку до вечора щось уявляла перед дзеркалом: гарно махала руками, одягала такі черевики без ранту, вони були замість пуантів.
Пройшло багато років…
Ми з театром поїхали на гастролі до Америки. За 40 днів зіграли 40 спектаклів. Для репертуарного театру це дуже важко, а ми привезли лише два — «Три сестри» та «Крутий маршрут».
28 разів ми зіграли «Три сестри». 28 разів я, Маша, була покинута Гафтом, який зображував Вершиніна, 28 разів помирала від кохання. А публіка чисто американська, жодних наших емігрантів. І на перших фразах вона раптом починає сміятися. Там, де російський глядач навіть не посміхнувся б, вони гомерично регочуть. Ми здивовані: артисти — у сльозах давно, а американці помирають від сміху.
Потім нам пояснили: раз у програмі написано «комедія», отже, треба сміятися. От зал і намагається. Але поступово настала тиша, потім чуємо — хтось схлипує. А коли спектакль закінчився, повисла страшна і дуже довга пауза.
Ми знову нічого зрозуміти не можемо. Пауза — бо вони вражені? Чи це так жахливо, що вони навіть ляскати не хочуть? І раптом зала встала і на нас обрушився грім оплесків. І згори, звідусіль посипалися квіти. Ми стояли з величезними оберемками, а квіти все летіли та летіли. А я думала: “Боже мій, нарешті я балерина!”
Чому добре виглядаю?
Напевно, тому, що я добра людина, нікому не заздрю і не бажаю нічого поганого.
А що стосується радості життя: воно в кожній хвилині, у спроможності сприймати його таким, яким воно є, і радіти тому, що воно таке.
Щастя — це коли ти читаєш цікаву книгу, знаєш, що на тебе чекає цікава робота, поряд з тобою сидить твоя дитина, на траві пустує твій улюблений собака, а ввечері вся сім’я з’єднується, сідає за одним столом і всі балакають і розповідають один одному про те. , як пройшов день. Принаймні іноді я думаю, що щастя саме в цьому.
Читайте также:
