Вiн проходив цього року вже 48 раз. Легендою Петро Ключник себе не вважає, а до талісманів у нього свій власний підхід.
Відчувати під ногами землю
Його перша «сотка» відбулася ще 1976 року. За всі роки він пропустив лише одну. І цього року 82-річний Петро Ключник знову став учасником пішого переходу.
– Цього року зі ста Ви пройшли п’ятдесят кілометрів…
– Та я б і всі сто пройшов – як зазвичай. Але лікарка до мене підійшла, каже: «Петре Тимофійовичу, будь ласка, заради мене, щоб я не хвилювалася, давайте вже ви будете відпочивати. Досить вам і п’ятдесяти кілометрів». Я звик, що лікарів треба слухатися. Ось і вийшло тільки п’ятдесят кілометрів.
– «Тільки п’ятдесят кілометрів»… Пішки… До речі, чому не на велосипеді?
– Не залізний я чоловік. Хоча все життя протрудився на заводі «Стальканат» і мав справу тільки з гарячим металом. Для мене важлива природа, «тихість», відчуття землі під ногами.
Петро Ключник народився в Ананьєві 1939 року. Мріяв, як багато хлопчаків, стати моряком, капітаном далекого плавання. А все склалося інакше – став робітником на «Стальканаті». Дитинство було тяжким: величезна сім’я, голод.
– Мене в дитинстві рахітом називали. Я чув це – прикро було. А потім раптом зрозумів: треба щось зробити самому, щоб так ніхто й ніколи не називав. А що я міг тоді робити сам?.. От і подумав: треба бути фізично міцним. А це тільки фізична культура може дати, спорт, щоденні тренування, – розповідає Петро Тимофійович.
Власна мудрість
Так хлопчик і знайшов свою власну мудрість. А що стосується талісманів, то ними для Петра Ключника на все життя стали прості істини: ніколи не сумувати, крокувати своєю дорогою. І от «крокувати» тут – ключове слово.
…в будь-яку погоду, за будь-яких обставин проходити не менше семи тисяч кроків…
– У мене є чітке правило: в будь-яку погоду, за будь-яких обставин проходити не менше семи тисяч кроків. Це всього лише п’ять кілометрів! І іншим раджу – всім без винятку. Не сидіть постійно на стільцях-лавках-канапах. Це вашим особистим законом має стати. Ходіть – і сили знайдуться. Ну і ще: в жодному разі не можна втрачати чуття гумору. Без гумору – ніяк. Ставтеся до всього з гумором – все буде чудово: не зациклюйтеся на власних проблемах, на тому, що вам «недодали», у чому вас «обділили». Тож не треба шукати талісманів деінде – вони є в кожному з нас, – упевнений наш співрозмовник.
– Робота на «Стальканаті» була тяжкою – в термічному цеху?
– А я ціле життя там пропрацював, ще й дружинником був, і громадською роботою займався, і спорту ніколи не облишав. І, до речі, шахами і шашками займався, хоча найбільше люблю рух. Лікарняні листи – не моя тема, – ділиться Петро Тимофійович.
Кому посміхається щастя?
– А для душі?
– Так це все і є для душі. Ну ось ідеш, ідеш, крокуєш собі – природою милуєшся. Хіба не для душі? Мені здається, що тільки так і розумієш, що природа хороша в будь-яку пору року, так всім тілом відчуваєш, що рух – це і є життя. А ще, знаєте, скаржитися ніколи не любив. Ну що це таке – скаржитися і нарікати?.. Щось не виходить, подумай, що можна зробити, як самому виправити ситуацію. Сидіти на лавці з друзями і скаржитися на те чи це – не метод. Так нічого не вийде.
…щастя посміхається кожному. Треба тільки зуміти розгледіти цю його посмішку…
Цікавий співрозмовник Петро Тимофійович. «Дорогою» і анекдот розповість, і куплет-інший з українських народних пісень виконає. Він навіть коли розмовляє, то, здається, все ще в дорозі, в дорозі. Ось уже справді: «старість мене вдома не застане».
Ну що ж, мудрі поради від легендарного Петра Тимофійовича ми почули. Спасибі, що поділився. А що Петро Ключник побажає нашим читачам? Довго не роздумуючи, він відповів:
– Нехай вам усім посміхається щастя!
Поки я розмірковувала вголос, яке, мовляв, вийшло променисте і сонячне побажання, Петро Тимофійович нагадав у тему талісманів, що щастя посміхається кожному. Треба тільки зуміти розгледіти цю його посмішку.
Марія Котова
Раніше опубліковано: Пенсія і спорт: як поєднати без шкоди для здоров’я?
Читайте також: Пенсіонери можуть все: треба тільки повірити в себе
