Вишня з білими плодами — знахідка для алергіків

Вишня. Хіба можна уявити українські сади без цієї культури? Оспівана у піснях, описана у віршах, є яскравим символом нашої батьківщини. А чого лише вартують вареники з вишнями, пироги, торти, варення, вишневий соус та особливо вишнева наливка — класика української кухні!

На жаль, не усі люди можуть собі дозволити поласувати такими смаколиками, особливо діти. Екологічне сьогодення вводить свої корективи. Алергія на червоний колір змушує відмовлятись від таких необхідних і корисних ягід. Відсоток таких людей у світі досить високий, тому селекціонери багатьох країн працюють над створенням білоплідних фруктів та ягід, що не викликають алергії. Працюють у цій сфері і в вишневому напрямку.

Кілька років тому в ірландських виданнях була вперше опублікована інформація про вишню з помаранчевим кольором ягід. Розповідалось, що це перший крок до освітлення забарвлення вишневих ягід.

Восени 2017 року на ринку у Китаї була виставлена вишня сорту «Солодкий ранній мед» (переклад з китайської). В описі зазначалося, що у цього сорту немає аналогів у світі. І все ж таки на фото було добре помітно легку розовинку ягід…

Зараз переходжу до найцікавішого. І не можу не згадати Тараненко Лілію Іванівну (1923-2012) — селекціонера кісточкових плодових культур (черешні, вишні, аличі, сливи, терну), яка більшу частину свого життя присвятила науці. Лише 62 роки невтомної праці на одному місці — в Артемівській дослідній станції. Знана у всьому світі. Її сорти успішно вирощуються, як в Україні, так і за її межами. Важка праця в нелегких кліматичних умовах Донбасу давала високі результати. Найскладнішим в її житті був останній десяток років. І це не пов’язано зі старістю. Її дослідно-селекційну ділянку передали місцевому радгоспу.

Останнім завданням Лілії Іванівни було збереження нових, ще не зареєстрованих (більше 400) форм різних видів кісточкових культур. Вона просила, щоб хоча б до її смерті не розкорчовували цю ділянку. Оберемками розсилала живці своїх творінь, за символічну плату, в надії на збереження цих форм у приватних колекціях. Саме у ті часи і було передано дві форми білої вишні. Одна високоросла. Дерево за своїм габітусом схоже на черешню. Ягоди теж, біло-жовтуваті, досить великого розміру, аж ніяк не асоціюються з вишнею. І лише вкинувши до рота, можна оцінити приємний кисло-солодкий вишневий смак.

У другої форми плоди були дещо дрібніші, але дерево по опису більше нагадувало вишневе. Ягоди теж біло-жовті, з більш характерною для вишні кислинкою.

Зберегти вдалося лише першу форму. Завдячуємо цьому Волощенку Валентину Васильовичу з Дніпропетрівщини. В інших країнах лише роблять перші кроки в цьому напрямку, а ми ледь не втратили таку унікальну плодову культуру. Можливо, у когось збереглася друга форма білої вишні. Відгукніться!

Щодо першої, порадившись з колегами, вирішили назвати цю форму — Лілія. Неповторна у своєму роді, як і її автор, людина з великої літери — Тараненко Лілія Іванівна.

В’ячеслав ФРАНЦІШКО, садівник-експериментатор, м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області.