Ключові тези:
- В Українській Церкві не існує й ніколи не існувало церковного припису щодо купання в ополонці на Водохреща — цей звичай не має сакраментального значення.
- Освячена на Богоявлення вода є святинею (агіасмою), до якої слід ставитися з пошаною; занурення у воду не змиває гріхів і не замінює сповідь та покаяння.
- Традиція масового купання в ополонках є запозиченою та відносно новою для України, вона не має історичного підґрунтя в українській духовній традиції.
Раніше ми розповідали, що насправді відбувається під час освячення води.
Церковного припису не існує
«Жодного церковного припису в Українській Церкві для звершення занурення у зимову воду немає і ніколи не було. Священники звершують Чин освячення води відкритих водойм у свято Богоявлення не для того, щоби в ній купатися, а саму воду освячують зовсім не «іони срібла» хреста, який у неї занурюють. І якщо під час звершення водосвяття використовують, скажімо, хрест дерев’яний, то вода все одно силою благословіння Божого і благодаті Святого Духа за молитвами стає святинею – агіасмою», – пояснюють у ПЦУ.
І додають, що купання в ополонці на Водохреща не має сакраментального значення. Навпаки: освячена на Богоявлення вода є святинею, до якої слід ставитися шанобливо.
Занурення в ополонку також не змиває гріхи та не заміняє собою сповідь і покаяння.
Звідки з’явилася ця традиція
Масове купання в ополонках поширилося в Україні у 1990-х роках — ймовірно, під впливом ідей загартовування організму та російської традиції моржування. У церковній та історичній літературі немає підтверджень, що таку практику мали українські предки.
За словами настоятеля храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського Православної церкви України, отця Василя Буйницького з Вінниччини, обряд купання на Водохреща прийшов зі Сходу.
«Там тепло, там у цю пору можна купатися. Там є такий звичай, що кидають хрест і люди пірнають, щоб його дістати. Тобто в них свої вірування. Але ми чомусь запозичуємо чужі обряди. Як можна в 20-градусний мороз пірнати в ополонки і при цьому казати: я можу цілий рік не ходити в церкву, а покупався і буду здоровий. Це виклик як собі, так і організму», – коментує священник.
Він, як і багато інших священнослужителів, висловлює негативне ставлення до цієї практики, вважаючи її чужою для української духовної традиції. Натомість наголошують на важливості відновлення власних звичаїв, глибокого розуміння свята та участі в богослужінні, а не на зовнішніх, показових діях.
Читайте також:
