Ключові тези:
Ну от і настав час ваших листів. А то багато хто запитують: «Чому ви не відповідаєте? Я ж вам написав!» А я й сам хвилювався. Зараз розповім чому.
Вам буде цікаво: Старі валізи, що коштують як квартира: як радянський багаж став антикварним скарбом
По-перше, дорогі мої, ми переїжджали. А ви знаєте, що один переїзд дорівнює двом пожежам?
Коли переїжджає велика редакція, то це завжди страшно. У повітрі літають аркуші паперу. У вантажівку, вже забиту кавоварками, столами та стільцями, намагаються заштовхнути запилений фікус. Потім несуть комп’ютери. А ще ніяк не можуть упіймати редакційного кота, який від цього жаху сховався у сейфі. Адже кота на новому місці треба першим пустити через поріг!
Вантажники на сходах обов’язково що-небудь упустять. І воно з гуркотом, дзвоном і луною летітиме до найнижчої сходинки. І це щось виявиться найціннішим.
А потім хтось почне шукати папір зі списком речей, на який усе записали, щоб нічого не загубити. І виявиться, що загубили саме папірець.
Але нарешті ми осіли та розташувалися на новому місці. Лише листоноші продовжували носити ваші листи за старою адресою. Приходили у порожню редакцію, розгублено дивилися на всі боки і чухали у потилицях.
Ми щиро сподіваємося, що всі листи нам таки принесуть і нічого не пропаде.
А поки давайте подивимося, що цікавого виявилося у листах, які, незважаючи на переїзд і всю супутню плутанину, все-таки до нас дісталися.
Надіслали мені це фото. Дивлюся на цю форму та згадую свого замполіта — майора. Ревів, як лось, сипав нарядами і ганяв на марш-кидки. І все вимагав знати агресивний блок НАТО. І «наше мудре керівництво». Розбуди мене о п’ятій ранку — і я досі перерахую йому склад Політбюро: Щербицький, Демичов… Ці мерзлі морди намертво засіли у мене в пам’яті.
Але повернемося до мундира.
На фотографії – парадно-вихідна форма майора військ зв’язку радянської армії зразка 1969 року. Гарний синьо-зелений колір офіційно називався «морською хвилею». Таку парадну форму мали офіцери сухопутних військ. Чи можна це все продати? Можна. Але великих грошей тут швидше за все не буде.
Окремий парадний мундир майора військ зв’язку зразка 1969 року було продано на українському спеціалізованому аукціоні за 400 гривень.
Однак це не означає, що вся стара військова форма коштує копійки. У листопаді 2025 року парадний мундир офіцера Військово-повітряних сил СРСР зразка 1949 року разом із кашкетом продали за 43 673 гривні. За нього зробили 56 ставок — і це, незважаючи на сліди молі, потертості та пошкоджену фурнітуру.
Чому така різниця? Мундир зразка 1949 року старший і зустрічається значно рідше. А форму зразка 1969 року випускали масово, тому її збереглося досить багато. На ціну також впливають комплектність, статки, рідні знаки, документи та історія власника.
У нашого читача зі петлиць знято емблеми, немає сорочки, краватки та парадного поясу. Зате збереглися штани та кашкети.
Все, що ми бачимо на фотографії, можна спробувати виставити за 1000 гривень. Перед продажем варто сфотографувати кожен предмет окремо та пошукати фабричні ярлики, зняті емблеми, нагороди.
ВЕРДИКТ: викидати не можна. Продати можна.
На фотографії з другого листа – радянський підсилювач «Акорд» УЕМІ-10. Поруч лежать мікрофон і цілий оберемок дротів. Одразу видно: господар не просто тримав його на шафі, а колись користувався.
Такі переносні підсилювачі випускали для електрогітар, мікрофонів та іншої музичної апаратури. Їх тягали на шкільні вечори, весілля, концерти у будинках культури та репетиції самодіяльних ансамблів. Мабуть, і цей «Акорд» у молодості побачив чимало танців.
Продати його можна. Але одразу попереджаю: на золоту жилу він не схожий.
На OLX зараз за такий самий підсилювач просять 12 тисяч гривень. Саме просять — оголошення ще не означає, що апарат за ці гроші хтось купить. Підтвердженого недавнього продажу саме цієї моделі в Україні мені знайти не вдалося. Головне тут – чи працює апарат. Якщо підсилювач справний, не гуде, як трансформаторна будка, а мікрофон та дроти справді підходять до нього, за весь комплект можна спробувати попросити 1500–3000 гривень. Якщо його не перевірено чи він потребує ремонту — розраховувати слід приблизно на 500–1000 гривень.
Тільки не треба після тридцяти років мовчання одразу встромляти вилку в розетку і чекати, що гряне музика. У старій апаратурі висихають конденсатори, псуються дроти та ізоляція. Замість пісні можна отримати дим, тріск та коротке замикання. Нехай спочатку підсилювач подивиться радіомайстер.
НАША ВІДПОВІДЬ ЧИТАЧЕВІ: викидати «Акорд» не треба. Спочатку перевірити, потім зняти коротке відео, на якому видно, що апарат працює, і лише після цього виставляти на продаж. Справний старий підсилювач музикантові чи любителю радянської техніки ще знадобиться.
Третій лист надійшов до нас ще бозна-коли. Дуже сподіваюся, що за час нашого редакційного переїзду його автор не втратив терпіння і не здав книгу в макулатуру. Інакше мені залишиться тільки схопитися за голову і деякий час мовчки дивитись у стіну.
Бо на фотографії – «Ілюстрована історія українського народу» професора Михайла Грушевського. Книга була видана у Санкт-Петербурзі в 1913 як безкоштовний додаток до «Тижня Вісника знання».
Так-так, безкоштовний додаток. Тільки не поспішайте робити висновок, що коли книжку роздавали безкоштовно, то й зараз вона нічого не варта. Минуло понад сто років. Більшість тиражу за цей час прочитали до дірок, втратили при переїздах, забули на горищах, згодували мишам або якраз здали в макулатуру.
А Михайло Грушевський – не просто автор старої книги. Це видатний український історик, голова Центральної Ради та людина, без якої неможливо уявити українську історичну науку. Тому його прижиттєві видання колекціонери шукають та купують. Тепер найцікавіше – гроші.
У червні 2024 року на одному з українських спеціалізованих аукціонів таке видання 1913 року, повне, на 366 сторінках, продали за 14 800 гривень.
На OLX зараз також продається прижиттєве видання Грушевського 1913 року. Просять за нього 24 тисячі гривень. Але є неприємна подробиця: у книзі не вистачає сторінок. Та й покупця поки що немає. Попросити можна й сто тисяч. Забаганка продавця при цьому не зміниться. Але ціна в оголошенні і ціна угоди, що відбулася, — дві великі різниці.
НАШ ВЕРДИКТ: не викидати. Перевірити. І спробувати продати!
***
А на цьому поки що все. Ми разом із редакційним котом будемо з нетерпінням чекати на ваші листи. І не гнівайтесь, якщо відповідаємо не відразу. У всьому треба спокійно розібратися, щоб ненароком не назвати скарб дрібницею, а дрібницю — скарбом.
Монети, наприклад, викликають у мене збентеження. У мене самого вдома лежить ціла каструля радянської дрібниці. А раптом там є щось цінне — тисяч на п’ятдесят? Може, затесався ювілейний рубль 1965 року, який може коштувати до двох тисяч доларів. Але ж треба сісти і в цьому розібратися.
Читайте також:
Побачили кілька метеликів і вирішили, що достатньо їх просто прибити? Це найпоширеніша помилка. Поки ви…
Багато українців вважають, що роки роботи автоматично формують їхній майбутній пенсійний стаж. Однак після 2004…
Українцям у Польщі залишилися лічені дні для підтвердження особи, якщо статус UKR оформлювали без закордонного…
Чому в Японії та Південній Кореї так багато людей доживають до глибокої старості? Виявляється, справа…
Після 70 років пенсіонер має право на вікову доплату, але на практиці не завжди бачить…
У середу, 26 серпня, в Україні буде різна за характером погода: від прохолодних ночей на…