Постійний автор "На пенсії" Валерій Боянжу з дружиною Лизаветою
Ключові тези:
Півстоліття разом — це вже не просто дата в сімейному календарі. Це ціле життя. Золоте весілля стало для нашого постійного автора Валерія Боянжу приводом поговорити з читачами «На пенсії» не лише про особисте, а й про те, що з роками стає особливо важливим.
На фото, зробленому 10 липня 2026 року в самому серці Одеси — у Міському саду на Дерибасівській, — три персони.
Одну з них легко впізнати: це знаменитий Леонід Утьосов. Дві інші — автор цих рядків, постійний автор газети і сайту «На пенсії» Валерій Боянжу, та його Муза.
Муза — це моя Ліза. Одночасно вона виконує обов’язки моєї дружини. І ця, повірте, нелегка праця почалася рівно 50 років тому — 10 липня 1976 року. Дякую за привітання!
Повірте, що моє фото на сайті з’явилося не через манію величі. І вже точно не через нарцисизм: ой, чим там уже милуватися? Чверть століття я пропрацював у найпопулярнішій на Херсонщині газеті, багато років був її шеф-редактором, і за весь цей час жодного разу моє фото не друкували, хоча читачі не раз жартома просили: «Гюльчатай, відкрий личко!»
І ось тепер я вирішив його відкрити. Бо, працюючи для читачів «На пенсії» і часто називаючи себе вашим однолітком, захотів не просто сказати, а й показати: я вже давно не молодо-зелено (ех, шкода, чого гріха таїти). Проблеми пенсіонерів знаю не з чужих розповідей. Знаю їх, як пенсіонер.
Тому якщо у своїх матеріалах я іноді бурчу з приводу якихось сторін нашого буття, то впевнений: це наше з вами спільне невдоволення нашими спільними проблемами. Сподіваюся, мої матеріали знаходять розуміння й підтримку читачів-однолітків. Якщо таки так, як кажуть в Одесі, — тоді дякую вам, шановні. Значить, я ще комусь потрібен.
Хоча, звісно, найбільше я потрібен своїй Лизаветі. І вона мені — дуже-дуже потрібна.
І знаєте, що я хочу побажати всім вам, мої любі однолітки, переступивши піввіковий сімейний ювілей?
Нехай у вас повністю мине кохання.
Так-так, ви не помилилися. Це не друкарська помилка.
Нехай кохання мине, щоб звільнити весь простір у серці й душі для набагато вищого, повірте мені, почуття — обожнювання. Коли поруч уже не просто кохана людина, а людина, без якої не уявляєш свого життя. Саме цього я від щирого серця бажаю всім читачам нашої газети.
А щоб моє побажання неодмінно справдилося, я потер своєму сусідові по лавці одне місце.
Та ні, ну що ви? Коліно!
Так, в Одесі є таке повір’я: якщо потерти Леонідові Утьосову коліно (або, на крайній випадок, ніс) і загадати бажання, воно обов’язково здійсниться.
Бути добру, любі мої однолітки!
Ось побачите!
Читайте також:
Частина українців може взяти участь у новій програмі фінансової підтримки. Як отримати грошову допомогу в…
Пенсійний вік відсувається дедалі далі: частина людей уже не розраховує на відпочинок у 60–65 років.…
Покупці АТБ можуть зіткнутися з несподіваною ситуацією під час звичайного походу до магазину. Частину звичних…
Не всі пенсіонери знають, що за лікування деяких серйозних захворювань платити власними коштами не потрібно,…
Втрата годувальника змінює життя всієї родини, але в деяких випадках держава передбачає фінансову підтримку. Хто…
Український актор та народний артист України Володимир Горянський назвав свої пенсійні виплати жахливими. Попри те,…