Пенсії в СРСР і сьогодні: хто отримував більше та як змінилися правила виходу на заслужений відпочинок

Ключові тези:

• Пенсійна система СРСР сформувалася лише у 1956 році, а колгоспники отримали право на пенсію ще пізніше — з 1964 року.
• Після незалежності Україна успадкувала радянську систему, але інфляція, економічні кризи та реформи кардинально змінили правила нарахування пенсій.
• Сьогодні для виходу на пенсію вирішальне значення має страховий стаж, однак навіть після індексації купівельна спроможність багатьох пенсіонерів залишається низькою.

Кому призначалися пенсії в СРСР

Довгий час обов’язкового пенсійного забезпечення громадян у СРСР не існувало взагалі. Царські пенсії більшовики після приходу до влади одразу ж скасували. Виплати призначалися лише для невеликої частини населення. У 1918 році з’явилися пенсії для інвалідів Червоної армії, у 1923-му — для «старих більшовиків», у 1928-му — для працівників гірничорудної та текстильної промисловості.

Вам буде цікаво: Кабмін розкрив плани щодо пенсій до 2029 року: цифри здивують багатьох (відео)

Пенсійний вік уперше визначили у 1932 році: 55 років для жінок зі стажем від 20 років та 60 років для чоловіків зі стажем не менше 25 років. Ті, хто працював у важких умовах — наприклад, на Крайній Півночі, або виконував важливу для суспільства роботу — навчав чи лікував людей, могли виходити на пенсію раніше. А з 1937 року пенсії почали отримувати всі міські робітники та службовці.

Справжня пенсійна система з’явилася в СРСР лише у 1956 році. При цьому селяни змогли розраховувати на пенсії лише з 1964 року. Колгоспники отримували від 12 до 40 рублів, адже їх вважали членами кооперативів. Водночас пенсійний вік для «кооператорів» був вищим: для чоловіків — 65 років, для жінок — 60. Їхні пенсії виплачували самі колгоспні артілі, які створювали для цього спеціальні фонди.

Міським пенсіонерам пенсії виплачували за рахунок страхових внесків підприємств до бюджету. У середньому вони отримували від 70 до 120 рублів.

Як розраховували радянські пенсії

Розмір виплат залежав від зарплати.

Для розрахунку пенсійного окладу використовували два варіанти.

• За бажанням майбутнього пенсіонера обирався один із п’ятирічних періодів, що входив до 10 років його безперервної трудової діяльності, і розраховувалася середня зарплата за цей термін.
• Другий спосіб — за основу щомісячної пенсії брали оклад, який людина отримувала за рік до досягнення пенсійного віку.

За безперервний стаж надавалися надбавки: 10% — за 15 років, 20% — за 25 років роботи на одному місці при загальному стажі в 35 років. Але в будь-якому разі ці виплати не могли перевищувати максимальних 120 рублів.

Тим, у кого не було необхідного стажу, призначали соціальну пенсію — 35 рублів. Її давали лише тим, хто:

• досяг пенсійного віку;
• мав щонайменше 5 років роботи;
• відпрацював останні 3 роки безперервно;
• подав заяву протягом місяця після звільнення.

Надбавки до таких пенсій не нараховувалися.

Пенсії для «обраних» і «простих смертних»

Існувала в Радянському Союзі й окрема «каста привілейованих» осіб, які мали право на так звані «персональні пенсії». Такі особливі виплати призначалися видатним науковцям, Героям Радянського Союзу та Соціалістичної Праці, повним кавалерам ордена Слави, а також «старим більшовикам», військовим у відставці та партійним керманичам різних рівнів — наприклад, секретарям ЦК КПРС чи кандидатам у члени Політбюро. Розмір такої пенсії коливався від 140 до 500 карбованців.

Для «простих смертних» пенсійні виплати дещо зросли у 80-х роках. Середня пенсія тоді становила 70 рублів. На таку суму можна було купити приблизно 17 кг м’яса. Воно коштувало тоді 4 руб./кг. Щоб зараз пенсіонер зміг зробити таку покупку, йому потрібно отримувати близько 4250 гривень — при середній ціні м’яса 250 грн/кг.

Втім, колгоспники, як і раніше, отримували менше — близько 47 рублів.

Радянський спадок

Єдиний пенсійний фонд у СРСР з’явився лише в 1986 році. Українське республіканське відділення — у 1990-му. У 1992 році воно перетворилося на Пенсійний фонд України.

Після незалежності Україна успадкувала радянську пенсійну систему. Але головною проблемою став економічний крах після розпаду СРСР. Пенсії ніби зростали майже щомісяця, та гроші швидко знецінювалися. Тому люди часто намагалися витратити їх одразу.

У 1991 році середня пенсія становила близько 103 купоно-карбованців, а вже у 1993 році — майже 10 000 карбованців. Проте через інфляцію це становило лише 2–4 долари за курсом того часу. До того ж виплати часто затримувалися на місяці. Тож пенсія перестала бути гарантією спокійної старості й перетворилася на мінімальну допомогу для виживання.

Реформи, інфляція та «пенсійні гойдалки»

У 1996 році ситуація суттєво змінилася завдяки проведенню грошової реформи та запровадженню гривні. Середня пенсія тоді становила близько 39 грн — приблизно 20 доларів.

На початку 2000-х пенсійні виплати піднялися до 70 грн. Але через високу інфляцію їхній розмір не часто перевищував 13 доларів. Тобто реальні доходи пенсіонерів залишалися дуже низькими. Фактично цих грошей вистачало лише на необхідні продукти та оплату комунальних послуг — без особливих витрат на ліки чи побутову техніку.

Однак через кілька років разом із зростанням економіки збільшувалися і пенсії. У 2005 році середня виплата зросла до 316 грн — 60 доларів. На ці гроші вже можна було купити повноцінний продуктовий кошик на кілька тижнів.

Пенсійна реформа змінила правила нарахування пенсій. Якщо раніше головне значення мали останні роки роботи та різні пільги, то після 2004 року виплати стали більше залежати від офіційної зарплати й страхового стажу.

Пенсії почали збільшуватися значно швидше, навіть після світової фінансової кризи 2008–2009 років. У 2009 році середня виплата сягнула 934 грн. І хоча інфляція частково «з’їдала» це зростання, саме 2000-ні для багатьох українських пенсіонерів стали часом, коли пенсія вперше перестала асоціюватися виключно з виживанням.

Підвищення пенсійного віку та збільшення стажу

На початку 2010-х населення України стрімко старіло, а зайнятість дедалі більше «йшла в тінь». Майже кожного пенсіонера утримував один громадянин, який працює. І в 2011 році Україна була змушена піти на одну з найменш популярних пенсійних реформ — підвищення пенсійного віку для жінок від 55 до 60 років. Разом з тим поступово збільшували мінімальну кількість років офіційної роботи, необхідних для отримання пенсії. Зараз, щоб оформити пенсію, треба виконати кілька основних вимог:

• у 60 років — потрібно мати не менше 33 років стажу;
• у 63 роки — не менше 23 років;
• у 65 років — не менше 15 років.

Війна та знецінення пенсій

У 2013 році середня пенсія піднялася до 1470 грн — 180 доларів. Це був час відносної стабільності, але він тривав недовго.

Після окупації Криму і частини територій Донецької та Луганської областей, економічної кризи 2014–2015 років ситуація різко змінилася. Хоча пенсії формально продовжували зростати, їхня реальна вартість зменшилася майже втричі.

Найбільший удар припав на людей із мінімальними виплатами. Для них навіть базовий набір продуктів і комунальні послуги стали суттєвим фінансовим навантаженням.

Незважаючи на повномасштабну війну, у 2022 році Україна змогла зберегти регулярну виплату пенсій і продовжити їхню індексацію. Це стало можливим значною мірою завдяки міжнародній фінансовій підтримці. У 2024–2026 роках середня пенсія зросла до рівня понад 7 000 грн. Утім, це не означає, що жити пенсіонерам стало легше. Стрімке подорожчання харчів, медикаментів, проїзду та комунальних послуг фактично зводить нанівець увесь результат від перерахунку виплат. Як наслідок, реальна купівельна спроможність більшості літніх людей залишається мізерною, а у великих містах отриманих грошей часто заледве вистачає на виживання.

Читайте також:

• Пенсії в Україні хочуть рахувати по-новому: що зміниться (відео)
• Нові правила поповнення картки через термінал: що змінилося (відео)