Ключові тези:
Прихований статок у коморі: Старі порцелянові фігурки, які роками припадають пилом за сервізами, насправді можуть виявитися рідкісним дореволюційним антикваріатом.
Імперський ексклюзив із української глини: Фігурка «Гіляк» знаменитої фабрики Гарднера виготовлялася з першокласної сировини, знайденої на Чернігівщині.
Ціна питання — сотні тисяч: Через обмежений тираж та крихкість матеріалу колекціонери ведуть запеклі торги за такі екземпляри, піднімаючи ставки до 200 тисяч гривень.
Була у мене одна фігурка. З незрозумілого матеріалу. Якийсь китаєць. Чи кореєць? Стояла на полиці за сервізом «Мадонна». Тим самим, який діставали з серванту двічі в житті: на весілля і на похорон. І то не завжди.
Вам буде цікаво: Скільки коштує радянське минуле: що сьогодні продають і чи можна на цьому заробити
Її мені подарував мій дядько років сорок тому. Він працював на Півночі. На якомусь величезному і нікому не потрібному «будівництві століття». І привіз цього мужика в капелюсі. У нього було зле обличчя. Я намагався з ним погратися. Але він був важким. І якби я його впустив, він точно б розбився. У серванті він і простояв років сорок. Настільки довго, що я вже перестав його помічати.
А потім сервант віддали біженцям. І сервіз «Мадонна». А фігурка перекочувала на полицю з книгами.
Одного разу до нас на свято прийшов знайомий військовик. Приїхав у відпустку через поранення. Ми сиділи за столом, розмовляли про ціни, про війну. А він у якийсь момент підвівся і почав блукати кімнатою. Зупинився біля полиці. Взяв фігурку в руки. Покрутив. Незадоволено хмикнув.
— Ось таких ми й били.
За столом засміялися. А він продовжував розглядати чоловічка в капелюсі.
— Стоїть полонений такий. Ти його питаєш, чим займався до того, як приїхав нас вбивати, а він відповідає: «Рибу ловив у морі Лаптєвих. В Україні дуже спекотно. Моя додому хоче нерпу ловити.» Тьху.
Він поставив фігурку назад на колишнє місце, за сервіз. Сказав зі злістю:
— Сховай ти цю страхолюдину.
Так вмирають речі. Спочатку над ними сміються. Потім вони починають дратувати. «Страхолюдина». Напевно. Потім їх відправляють на балкон. А балкон — це зала очікування перед смітником. Саме туди за кілька місяців потрапив мій Гіляк. Тоді я ще не знав, що його звати Гіляк. І тим більше не підозрював, що колись колекціонери будуть готові заплатити за такого чоловічка, але про це трохи пізніше.
Стояв собі в шафі серед старих банок, коробок та інших речей, які колись обов’язково знадобляться. Років за сто. Потім десь поруч вибухнув шахед. Старе, вже тріснуте скло на балконі не витримало й вилетіло. Засклити я збирався то наступного тижня, то за місяць, то після зарплати.
Загалом, як завжди. І одного ранку мене розбудило воркування. Я зрозумів, що в розбите вікно залетіли голуби. Вони вибирали місце для гнізда. Я по-доброму мав би їх вигнати. Але перший рік війни. Усе життя руйнується. Я виніс їм на балкон просо і мисочку води.
Життя тривало, мені було приємно вранці чути їхнє воркування. Воно заспокоювало краще, ніж бойові зведення. Я намагався не виходити і не злякати пару. Одного разу поглянув на гніздо. Назбирали трави, сплели гніздо. І побачив потворне пташеня з роззявленим дзьобом. Тут прилетів схвильований татусь, і я навшпиньках пішов.
Коли молодий голуб нарешті покинув рідну домівку, я озброївся ганчіркою та відром. Серед пір’я, пуху та голубиного безладу стояв мій мужичок. Я взяв його в руки. Подивився. Покрутив. Він був увесь в посліді.
І подумав:
– Може, викинути тебе до біса?
Але спершу вирішив поглянути наостанок. На капелюсі проступав якийсь дивовижно тонкий візерунок. Орнамент розповзався по капелюсі, немов морозні візерунки по зимовому вікну. Листочки, завитки, якісь фантастичні паростки перепліталися між собою. Візерунки, гідні якогось дворянського сервізу. Перевернувши фігурку, я побачив на дні червоне клеймо з двоголовим орлом. Не штамп з радянських часів. Справжнє дореволюційне клеймо. Хтось поставив його ще тоді, коли існувала Російська імперія, а мій Гіляк був новеньким і блискучим, без тріщин і голубиного посліду.
Я почав шукати, що це і хто це. Те, що він Гіляк, я знав і раніше. Важко не помітити слово, написане прямо на постаменті. Просто все дитинство я був упевнений, що це не назва народу, а ім’я цього страшнуватого мужика. Гіляк, як Горлум із книги про хоббіта. Живе за сервізом. Вночі, мабуть, виходить і лякає кришталь.
Виявилося, що гіляки (нівхи) — це народ, що зникає, який мешкає в Росії десь на Сахаліні. У 18 столітті вони ще чинили опір російським козакам, які обклали їх даниною – ясаком. Зараз їх залишилося всього 3842 людини. Та й то це вже не справжні нівхи – рідну мову знають лише 190 чоловік. І хоча до армії вимираючі народи не призивають згідно із законом РФ, нівхи, виснажені нуждою, йдуть добровольцями і гинуть на війні.
І тут на мене чекав шок. Таку саму фігурку на українському аукціоні продавали за 128 001 гривню, і люди продовжували торгуватися. Але чому? Розповідаю. Порцелянову фабрику заснував у 1766 році якийсь шотландський лісоторговець Френсіс Гарднер, що оселився в Росії. Перш ніж відкрити свою фабрику, він багато подорожував Росією — від Соловків до Сибіру, шукаючи особливу глину для порцеляни. Найкращий варіант він знайшов в Україні — на Чернігівщині. Тож цей мешканець Сибіру зліплений з нашої землі.
Чому серія дорога? Бо це був масштабний імперський проект початку XX століття. Вирішили виліпити всю Російську імперію у фарфорі — від фінів до нівхів Сахаліну. Для роботи залучили етнографів і вчених. Скульптори працювали за реальними фотографіями та музейними костюмами. До речі, українців виліпили нормально — гарні фігурки. Спочатку планували майже 400 фігур, але згодом проект скоротили до 146 моделей. Для того часу це була гігантська серія.
Чому Гіляк дорогий? Тому що це одна з найрідкісніших фігур серії. По-перше, вони випускалися невеликими тиражами. По-друге, минуло понад сто років. По-третє, фарфор б’ється. Більшість фігурок давно розбили або загубили. По-четверте, колекціонери зараз полюють саме на екзотичні народи Сибіру, Далекого Сходу та Сахаліну.
Тому коли на торгах з’являється Гіляк, починається боротьба гаманців. Можливо, його продадуть навіть за двісті тисяч.
Я дивлюся на свого Гіляка і думаю: якщо я тебе продам і на ці гроші куплю дрони, які знівелюють вашу народність до нуля? Невже цього хотіли ті мешканці півночі, коли ставали моделями для скульптора?
А ви, любі читачі, подивіться, чи немає у вас у коморах зниклих або зникаючих народів? А я розповім, як такий скарб продати.
Читайте також:
Стаж 37 або 38 років дає майбутньому пенсіонеру суттєві переваги та дозволяє оформити виплати за…
Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулася до споживачів із порадою посилити захист своїх домівок та встановити…
Багато людей відкладають знайомство зі смартфоном через дрібний текст, складні меню та велику кількість кнопок.…
Кабінет міністрів України має впродовж місяця повернути до профільного комітету Верховної Ради оновлений та доопрацьований…
Всі знають як готувати макарони, але цей секрет доступний лише фахівцям. Розповідаємо, що варто зробити…
Малинський районний суд Житомирської області виніс вирок зловмисниці, яка не лише привласнила чужі соціальні виплати,…