Ключові тези:
«Люба, я прийшов виконати свій подружній обов’язок!» Почувши таку фразу, ми відразу уявляємо якогось європейського дідуся. У довгій нічній сорочці, в ковпаку з китицею, з лампадкою в руці. Він танцює перед дверима молодої дружини і відбиває босими п’ятами дріб по паркету.
Вам буде цікаво: Скільки коштує радянське минуле: що сьогодні продають і чи можна на цьому заробити
— Люба, відчини двері!
За дверима дружина вдає, що спить. Але не поспішайте сміятися. Подібна сцена цілком могла статися і в українській хаті.
— Відчиняйте, Гапонно Дмитрівно! І не вдавайте, що спите!
Щоправда, тут виникала серйозна проблема. Жодних дверей між подружжям могло і не бути. Та й окремої спальні – теж. Нерідко вся родина мешкала в одній кімнаті. На печі спав дід. На лежанці відпочивала бабця. У колисці могло прокинутися немовля. Десь поряд сопіли діти. А будь-який підозрілий шурхіт ризикував негайно зацікавити всіх присутніх. У таких умовах особисте життя вимагало не лише кохання, а й видатних організаторських здібностей. Ми звикли представляти українську хату однаково: білі стіни, рушники, вузьке ліжко і ціла гора подушок, складених одна на одну. Але так було не завжди.
Довгий час головним місцем для сну було зовсім не звичне для нас ліжко. Між піччю та стіною влаштовували широкий дерев’яний поміст — піл, або пріче. На ньому спали, відпочивали і коротали довгі зимові вечори. На печі влаштовувалися діти й старі люди — там було найтепліше. Для немовлят підвішували люльки. Були й лави — на них можна було сидіти, а за потреби й переночувати.
А ось справжнє дерев’яне ліжко довго вважалося ознакою достатку. Його замовляли у столяра, робили з гарного дерева, застилали тканими покривалами, набивали перини пухом і прикрашали подушками. Поступово таке ліжко перетворилося на предмет гордості господині.
Звичні широкі двоспальні ліжка масово прийшли в сільський побут лише в середині минулого століття — коли будинки стали просторішими, а меблі стали фабричними.
Якщо таке ліжко досі стоїть у вас вдома, постає питання: скільки воно ще проживе? Воно вже втомилося. Скрипить при кожному русі. Невдоволено покректує ночами. Підозріло погойдується, коли на нього сідають. І всім своїм виглядом ніби натякає господареві:
— Я пережило революцію, колективізацію, війну, дефіцит і двох котів. Але ти, любий, уже починаєш випробовувати моє терпіння.
Що робити? Погляньмо, що відбувається на ринку антикваріату. Сьогодні, якщо почати шукати старі ліжка, легко загубитися серед королівських лож, шаф Людовиків, пуфів дофінів та улюблених крісел Марії-Антуанетти, трохи погризених шашелем. Причому, не сказати, що за нечуваними цінами.
Звідки це все береться? А скринька не була й замкнена. У багатьох країнах Європи є організації, куди люди безкоштовно віддають меблі — бо вони займають місце, мозолять очі і об них вже третє покоління господарів вдаряє мізинець. Старовинні. Лаковані. З історією. І, можливо, зі спадщиною у вигляді слідів старих ремонтів і дуже давніх мешканців. Частина меблів потім продається недорого.
Частина раніше потрапляла до України через перекупників. Тому варто почати шукати старе українське ліжко — і тебе тут же оточують французькі красуні, бельгійські шафи і німецькі спальні. Але нас цікавить інше. Не те, на чому нібито відпочивав дофін. А те, на чому спали українці.
Перед нами цілком реальне ліжко, яке могло стояти десь у Галичині, на Волині або у польському домі між двома світовими війнами.
Воно виготовлене на фабриці металевих ліжок і чавунного лиття братів Вайнманів під Варшавою приблизно сто років тому — про це повідомляє табличка, що збереглася. Продавець просить за неї 12 тисяч гривень. Багато це чи мало?
Для людини, якій потрібне просто ліжко на дачу, божевілля. Для колекціонера – вже привід замислитися. Щоправда, ліжко поки що не продане.
А ось зовсім інша історія. На одному з українських аукціонів бачу одномісне дубове ліжко кінця ХІХ — початку ХХ століття. За словами продавця – часів Австро-Угорщини.
Подібні меблі справді потрапляли до наших сіл ще за життя прадідів.
Люди служили, їздили на заробітки, працювали на залізниці, поверталися додому і купували меблі, які мали прослужити не одне покоління. Це ліжко покупця знайшло. Після реставрації його продали за 18 тисяч гривень.
А отже, деякі старі ліжка справді можуть коштувати грошей. Особливо якщо у них є вік, історія, гарний зовнішній вигляд і хоч якийсь родовід.
***
Але зараз маю зізнатися. Я сплю на німецькому матраці. Дістався колись на гуманітарній роздачі. На підлозі. А другий матрац притуляю до вікна. Безглуздо? Можливо. Але так спокійніше під час шахедних атак.
Читайте також:
В Україні стартує експериментальна програма, яка може допомогти частині громадян розв'язати житлове питання. Що відомо?
Деякі українці можуть отримати платіжки за газ із сумами, які не відповідають реальному споживанню. Усе…
Тисячі українців досі зберігають на спеціальних картках гроші, отримані від держави. Однак часу на їх…
Оформлення права власності на житло залишається однією з ключових проблем, через яку українці можуть втратити…
Жорстка вода залишає на змішувачах і душових лійках непривабливі відкладення, які з часом стають дедалі…
Розмір майбутніх пенсійних виплат в Україні безпосередньо пов'язаний із кількістю офіційно відпрацьованих років. Що більшим…