Карикатура Олексія Кустовського
Ключові тези:
Запис переговорів пожежної охорони у ніч ліквідації пожежі на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року.
40 років тому в Україні наче «вибухнуло 500 атомних бомб». Так іноді пишуть. Не за силою вибуху — за тим, скільки радіоактивних речовин вилетіло назовні.
Вам буде цікаво: Сині собаки з Чорнобильської АЕС — не вигадка: що здивувало генетиків
Реактор не вибухнув, як бомба. Не було вогняної кулі, яка зносить міста. Його розірвало, як перегрітий казан. Дах зірвало, паливо розметало, графіт спалахнув. І в небо пішла не ударна хвиля, а радіоактивний пил.
У Хіросімі це був спалах і удар. Багато хто загинув одразу. Ті, хто вижив, потім хворіли й помирали від променевої хвороби. У Чорнобилі все було інакше. Там не було жодного удару. Там був викид – довгий, невидимий. І наслідки розтяглися на роки.
В атомній бомбі більша частина палива «згоряє» в момент вибуху. А в Чорнобилі, при руйнуванні реактора навпаки – ядерне паливо викинуло назовні шматками і пилом.
Тому й кажуть про «сотні бомб». Не тому, що вибух був сильнішим. А тому, що назовні вийшло набагато більше небезпечних речовин. Цезій. Стронцій. Йод. Те, що не вбиває одразу, але залишається поряд на роки.
Вітер розносив це по Україні, Білорусі, Європі. Люди жили звичайним життям і не знали, що вже перебувають у зоні впливу. Найстрашніше – навіть не сам вибух. Найстрашніше — що його масштабів спочатку не зрозуміли. Пожежники їхали гасити звичайну пожежу. Люди стояли на мосту і дивилися на дивне сяйво над станцією. А вже наступного дня діти знову грали на вулиці.
У перший тиждень після аварії на ЧАЕС були гарячкові спроби приховати масштаби катастрофи. Влаштовували першотравневі паради. Серйозні диктори програми «Время» говорили, що постраждалим внаслідок аварії надається допомога. А потім стало зрозуміло, що приховати те, що сталося, неможливо.
Люди слухали західні радіостанції і з жахом дивилися на сотні поливальних машин, що виїхали на вулиці міст. По СРСР поповзли жахливі чутки: про тисячі загиблих, переповнені морги, радіоактивну хмару, небезпечну воду, невидиму смерть.
Треба було видати дозовану правду. Треба було заспокоїти людей.
Тоді у багатьох газетах України редактори збирали колектив і питали: хто поїде до Чорнобиля? Чи є добровольці? І молоді хлопці та дівчата відповідали: звичайно. І безтурботно вирушили туди, де зашкалювали дозиметри. У босоніжках. У шортах. Далі ці речі довелося викидати. Після відрядження від них шарахалися цензори, які перевіряли чорнобильські репортажі:
— У вас засмага незвичайна. Не підходьте до нас!
Вони вже знали, що це не засмага, а радіаційний опік шкіри. А потім у молодих журналістів почалися дивні недуги. Тривалі. Важкі. І з кожним днем дедалі важчі. Як у ліквідаторів, пожежників, міліціонерів, науковців — усіх тих, хто прийняв на себе горезвісні «500 бомб».
Мені в «нульові» довелося побувати у сім’ї ліквідатора. Вони жили у дев’ятиповерхівці на першому поверсі, і у них народився син. Він мав інвалідність — скалічене тіло та порушена психіка. Батьки просили, щоб ЖЕК дозволив їм обгородити ділянку під вікном. Хотіли зробити там маленький садок і вивозити туди сина. Це була спадщина Чорнобиля? Вони були певні, що так.
А ще я бачив людину з корочкою ліквідатора, який ніколи не був у зоні. Він працював водієм якоїсь «шишки». Багато страшного і дивного сталося після аварії. У 90-ті «ліквідатори» розмножувалися, як гриби. З таким посвідченням можна було, наприклад, привезти товар із Туреччини і не сплачувати податок.
Володимир Яворівський тоді очолював комісію Верховної Ради з питань подолання наслідків аварії на ЧАЕС ще до 1991 року і був одним із авторів «пільгових» законів.
– Можливо, ми тоді перебільшили з цими пільгами. Але я пам’ятаю: коли хтось запитав, чи не надто великі пільги ми даємо, голова парламенту Леонід Кравчук відповів: «Не переживайте, гроші із союзного бюджету», — казав Володимир Яворівський.
Але ажіотаж минув. Все зло було поховано під саркофагом реактора. Тож можна було знімати про Чорнобиль фільми жахів — про мутантів, що блукають Прип’яттю. Потік пільг для ліквідаторів збіднів.
Державні мужі сором’язливо кажуть: пільги для ліквідаторів аварії на ЧАЕС у 2025–2026 роках зберігаються, але їх обсяг і доступність часто обмежені бюджетним фінансуванням. Самі ліквідатори обурюються: мовляв, чорнобильці фактично втратили право на безкоштовне авто, безкоштовні квитки на потяги та літаки. Але це далеко не головні проблеми: навіть базові пільги держава надає дуже мало або не надає зовсім.
Ще у 2014 році було скасовано безкоштовні санаторно-курортні путівки та компенсації за відпочинок для громадян, віднесених до категорій 2 і 3, переселенців та працівників зони відчуження. Для тих, хто все ще має на це право, домогтися санаторно-курортного лікування стає дедалі складніше. Виплата на оздоровлення сміховинна – вона становила лише 120 гривень на рік. Щоб її одержати, щороку необхідно писати заяву.
– Це буде магніт для туристів з усього світу! – заявив перед війною президент, маючи на увазі Зону. Він ініціював запуск трирічної програми розвитку зони відчуження навколо Чорнобильської АЕС. У Чорнобиль рушили сталкери, ютубери. Селилися в покинутих будинках, вели звідти стрими. Потік туристів зростав.
Вчені, які працювали у Зоні, були категорично проти. Деякі з них були радниками в музеї Фукусіми.
— В Японії лише місцеві жителі та вчені можуть заїхати в зону евакуації. І коли туди заїжджаєш, не можна фотографувати чужі будинки. Люди не хочуть, щоб у міжнародній пресі з’являлися згадки, що їхній будинок перебуває в епіцентрі ядерної аварії. Ми проти «Діснейленду».
Науковці стверджують, що це небезпечно. Але Зона приваблює. Це, мабуть, єдине місце на Землі, де є свій, непідконтрольний людині світ тварин, рослин.
Архіваріус Зони – Денис Вишневський, завідувач наукового відділу Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. Він фіксує все, що відбувається в навколишній природі.
— Лось у центрі Прип’яті біля універсаму. Поки ми для австрійського телебачення вдавалися до спогадів про те, як тут все змінилося за 15 років, він жував тополю і не звертав уваги на метушню навколо. Потім перестав їсти — втомився, ліг відпочити. Ми підвели до нього оператора з камерою і штативом, але це його не вразило. Він навіть не прокинувся, – згадує Денис.
Виявляється, людина і лісові тварини можуть співіснувати без страху. Майже Едемський сад.
А потім прийшли окупанти. Ми пам’ятаємо, з яким пафосом це починалося: імперський проект, спеціальна операція. Насправді це виглядало, як банальне пограбування.
У Чорнобилі під час окупації комп’ютери виносили не заради даних. Із системних блоків виламували процесори та відеокарти, решту кидали. Пізніше на позиціях біля мосту знаходили розбиті корпуси: російські військовики сиділи в окопах і розбирали техніку просто на місці.
Монітори, судячи з усього, викликали в них особливу «реакцію» — їх проколювали викрутками і просто розбивали. Виносили все: службову форму, мікрохвильові печі, зарядки для телефонів. Працівники станції свідчать, що окупанти забрали навіть мікроскоп. Потягли лабораторні ваги і дистилятор. З гаражів зникли шини, бензопили, інструменти. У гуртожитках співробітників ЧАЕС зникали навіть пакети із трусами та шкарпетками, приготованими «для викидання». Помешкання ставали непридатними: на одному поверсі окупанти жили, на другому влаштовували туалети.
Це вже не схоже ані на військову операцію, ані на стратегію. Це виглядає, як машина часу, якою раптом переправили в наш час троглодитів. І вони тут господарювали.
Немає, мабуть, людини, яка не чула історії про російських окупантів, які викопали окопи в Чорнобильській зоні — у горезвісному «Рудому лісі». У масовій свідомості це чи не найнебезпечніше місце на планеті. Дійсно, висока доза радіації колись пофарбувала сосни у буро-червоний колір. Пізніше ліс зрили бульдозерам і заражену біомасу закопали, зверху засипали піском і висадили нові дерева.
Далі починається майже народний епос. Російські військовики, мовляв, ходили лісом, рили окопи, зазнали «променевої хвороби», один навіть помер, інші мало не світяться ночами. Історія звучить гарно. Але реальність, як часто буває, менш ефектна. Окопи справді рили. Але не там, де перебувають найнебезпечніші поховання радіоактивних відходів — так звані бурти. Російські окупанти копали в районі, який теж називають Рудим лісом, але поза цими найнебезпечнішими ділянками.
За оцінками фахівців, дози, які могли отримати російські військовики, є неприємними, але вони далекі від критичних. Це не означає, що все є безпечним. Радіація там є. Вона накопичується, підвищує ризики і не проходить безслідно. Але це не та ситуація, в якій людина за кілька днів гине від опромінення.
Міф про «масову променеву хворобу» у російських окупантів почав активно поширюватися вже після їх виходу із зони. В ньому є зрозуміле бажання побачити швидке і наочне покарання «троглодитів». Але наука таких сценаріїв не підтверджує.
За час повномасштабної війни ми не раз здригалися. По саркофагу вдарили «шахедом»! А раптом росіяни підірвуть АЕС? Що ж тоді? Послинять палець, подивляться, що вітер у бік країн Балтії чи Польщі — і висадять у повітря. Га? Можливо таке?
Нумо все по порядку.
Що стосується атаки на саркофаг, то самі росіяни відмовлялися і вдавано обурювалися. Мовляв, українці самі себе вдарили, щоб викликати обурення діями Росії в усьому світі.
Але, принаймні, подібні атаки не повторювалися. Можливо, зробили цю небезпечну диверсію і самі налякалися. Минулого разу зачепило Білорусь. А кого зачепить зараз?
Чи можуть росіяни підірвати атомну станцію в Україні? Коротка відповідь – теоретично так. Практично – майже нереально. І точно це не буде другий Чорнобиль.
Візьмемо за основу Запорізьку АЕС. Річ в тому, що її влаштовано зовсім інакше, ніж ЧАЕС. У Чорнобилі був реактор без захисної оболонки — його фактично розірвало і радіоактивні частки викинуло високо в атмосферу. На Запорізькій станції реактор заховано глибоко всередині конструкції. Спочатку – товстий металевий корпус. Потім – шахта. Зверху – бетонна гермооболонка більше метра завтовшки. Простіше кажучи, це не коробка з кришкою. Це матрьошка із захисту. Навіть якщо бити по станції зовні, дістатися самого реактора майже неможливо. Все завалить бетоном і конструкціями раніше, ніж до нього дійдуть.
Що ж може статися? Не вибух, а аварія. Найреальніший сценарій – втрата електрики. Реактор навіть у зупиненому стані слід охолоджувати. Якщо не буде живлення, зупиняться системи охолодження. Тоді починається найнеприємніше – перегрів та розплавлення активної зони.
Це вже серйозно. Можливим є викид радіації за межі станції. Постраждають люди поруч – і персонал, і ті, хто опинився поблизу. Але це не той сценарій, за яким хмара йде на тисячі кілометрів, як у 1986 році.
І вже точно неможливо «направити» цю хмару, куди хочеться. Погоду не вміють точно передбачати навіть на завтра, а тут треба влучити у вітер на потрібній висоті. Окрема тема, якою часто лякають, — Дніпро і Чорне море.
У соціальних мережах регулярно звучить версія: якщо на Запорізькій АЕС станеться аварія, радіоактивні речовини потраплять у воду, отруять Дніпро, а потім підуть у Чорне море. Логіка зрозуміла: станція стоїть на Дніпрі, отже, все «потече за течією». Але насправді все складніше.
Щоб радіація потрапила в річку, вона має спочатку опинитися в ґрунті, потім пройти десятки метрів землі, дістатися підземних вод — і лише після цього потрапити у Дніпро. Це не швидкий процес. Навіть при серйозній аварії основний ризик — це забруднення території навколо станції, а не миттєве «отруєння води до моря».
Висновок простий: влаштувати велике лихо можна. Влаштувати другий Чорнобиль – ні. Ніхто не підпалює свій будинок, щоб досадити сусідам зверху чи збоку. Хоча від сусідів-троглодитів можна чекати будь-чого.
Тепер повернемося до того, з чого почали. 26 квітня чиновники підуть під камери покладати квіти на монументи ліквідаторів. Чи в цей момент вони думатимуть про самих ліквідаторів? Про їхній біль? Як їм допомогти? Хотілося б вірити.
Читайте також:
Дорогий кондиціонер для білизни не є обов’язковим — його легко замінити простими домашніми засобами.
Рівень доходів у ТЦК залежить від посади, звання, регіону служби та додаткових надбавок. Якщо людина…
Нацбанк України оголосив про ліквідацію одного з державних банків. Його визнали неплатоспроможним у лютому 2026…
Часто виникає питання: чому домашнє молоко швидко кисне, а магазинне може стояти тижнями або навіть…
Поштовий оператор «Meest Пошта» оновив тарифи на доставлення по Україні. Зміни набули чинності 20 квітня…
В Україні вже кілька років діє електронний облік трудової діяльності. Та попри це, багато людей…