Ключові тези:
- Старі попільнички можуть мати високу цінність — особливо якщо це антикварні або рідкісні екземпляри з історією.
- Важливо вміти відрізняти оригінали від радянських копій — деталі та клейма мають вирішальне значення.
- На антикварному ринку легко натрапити на недобросовісних покупців, тому не варто поспішати з продажем.
Спогад із молодості
Розповім одну історію з початку вісімдесятих. Ми, хлопчаки, тоді ще школярі, вже почали дорослішати: з’являвся пушок під носом, грубішав голос. І, звісно, дехто почав палити.
Вам буде цікаво: Червона ганчірка за 6 тисяч і кружка з лісоповалу: що насправді вартує радянська спадщина
Зараз лише бурчу собі під ніс: краще б на турніку «сонечко» крутили. Та таблетки від хронічного кашлю п’ю.
Отже. Був у мене друг Вітька. Юний Мік Джаггер. Волосся до плечей, чуттєві губи і хуліган, яких мало. Таких дівчата люблять. До того ж він був без батька, мати працювала, а квартира часто залишалася порожньою. І Вітька частенько «прогулював» школу.
У гості до нього набивалися й інші прогульники. У нього можна було слухати музику, палити і навіть пробувати спиртне. Тобто типовий «флет», як тоді говорили.
Згадую — і ніби знову бачу ту кімнату, де з магнітофона тихо лунає «Машина часу» або «Роллінг Стоунз», записані з десятої копії.
Кімната була втіленням нашої мрії про закордон. На стінах висіли коробки з-під імпортних сигарет, плакати рок-груп. На шафі — піраміди з пивних банок. Яскраві, красиві, майже дорогоцінні для нас.
І треба розуміти: такі банки просто так на вулиці не валялися. Це була майже статусна річ. Ніби маленький шматочок того далекого, яскравого життя.
І ось одного разу до Вітьки мали прийти однокласниці, які вирішили прогуляти алгебру. Вітька занепокоївся. Одній він симпатизував.
Він заздалегідь купив «Жигулівське» і, щоб усе виглядало «по-дорослому», розлив його в імпортні банки з-під пива.
Банки акуратно розставили на столі. Вітька збирався справити враження.
І ось у найвідповідальніший момент, коли дівчина піднесла банку з пивом до губ, — з дна спливли недопалки. Вітька просто забув, що раніше використовував ці банки як попільнички. Конфуз був неймовірний.
Дівчата ахнули, хтось розсміявся, а Вітька стояв червоний, як прапор на першотравневій демонстрації.
Але ж у нього були справжні попільнички! І важка кришталева, і металева — у вигляді голови чорта.
Але ось так ловелас і погорів.
І згадуючи цю історію, я й вирішив сьогодні поговорити про речі сумнівні. Від вигляду й опису яких чухаєш потилицю. Ну й почнемо з попільничок.
Попільничка з історією
Три роки тому на одному з українських аукціонів продавалася попільничка.
Важка латунна річ, виготовлена з артилерійської гільзи. По краях вибито написи: 6./SS A.R.5 і OSTERN 1942. У центрі — символіка, яку багато хто пов’язує з дивізією «Вікінг».
Продавець стверджував, що попільничку знайшли на місцях боїв біля Лисянки в Черкаській області. Там дійсно відбувалися важкі бої, і пошуковці досі знаходять гільзи, ґудзики та фрагменти спорядження.
Колекціонери довго не наважувалися її купити. Надто вже вона була ефектною. У таких випадках досвід підказує: чи не пізніша це робота?
І тут варто згадати про явище «trench art» — траншейне мистецтво, що з’явилося під час Першої світової. Солдати перетворювали військовий метал на речі мирного життя: вази, запальнички, попільнички.
Але правда в тому, що лише частину таких речей виготовляли на фронті. Багато створювалися в тилу або вже після війни. Тож походження подібних предметів часто залишається загадкою.
Попри сумніви, ту попільничку в Україні продали за 22 600 гривень.
«Чорт» із радянської квартири
А тепер — про знайому багатьом попільничку у вигляді чорта. Вона була чи не в кожному радянському домі.

Їх масово виготовляли ливарні заводи СРСР — з чавуну або латуні. Ззаду часто було клеймо: «Два рублі».
Але мало хто знає: цей «чорт» має імперське коріння. У Російській імперії він був відомий як Мефістофель і відливався з бронзи на Каслінському заводі. Такий оригінал сьогодні може коштувати десятки тисяч гривень.
Як відрізнити цінну річ?
Подивіться уважно на свого «чорта».
• Роги. У старого Мефістофеля вони чіткі, з добре проробленими завитками. У радянських копій — згладжені.

• Обличчя. В антикварних виробах видно кожну деталь, навіть райдужку очей. У копіях усе значно простіше.
І, звісно, зверніть увагу на клейма — вони можуть багато про що розповісти.

Наостанок варто сказати: антикварний ринок — не місце для поспіху. Тут вистачає тих, хто готовий скористатися вашою необізнаністю.
Тож якщо у вас вдома є старі речі — не поспішайте їх продавати за безцінь. Можливо, саме серед них ховається справжня знахідка.
Читайте також:











