Скарб зі стіни: старі кіноафіші сьогодні продають за тисячі гривень – що має найвищу ціну

Ключові тези:

• Україномовні та великоформатні кіноафіші цінуються значно вище через менші тиражі та погану збереженість.

• Ім’я режисера, історія створення фільму та нагороди художника напряму впливають на ринкову вартість плаката.

• Афіші 1920–1960-х років є рідкісними, адже більшість із них були знищені після прокату.

Кінотеатр дитинства

У вас, напевно, був ваш кінотеатр дитинства. Він називався зачекайте, вгадаю. «Октябрь»? », «Мир»? «Родина»? «Победа»? «Заря»? «Искра? «Спутник»? «Космос»? «Юность»? Відгадав? А мій називався «Луч»! Або, у просторіччі, — «курятник».

Запах кінотеатру дитинства ні з чим не сплутаєш.
Він починався ще з порога. Пахло темною залою, де завжди була напівтемрява, навіть вдень, і важкими курними шторами.

Десь у глибині відчувалася тепла, масляниста нота – це будка кіномеханіка, плівка і нагріте залізо проектора. Трохи озону, трохи горілої лампи, зовсім трохи — тривоги: зараз згасне світло і почнеться щось важливе.

20 копійок коштував квиток. Нагору, до кіномеханіка, в будку фасадом вела залізна драбинка. А там у нього було щось на зразок капітанського містка.

Кіномеханік, схожий на французького актора Фернанделя, з м’ясистим і недобрим обличчям, виходив на свій «міст» палити. Іноді виходив різати плівку. Натурально – кромсав її ножицями.

Фернандель був суворих правил і особисто вирізав те, що, на його думку, не відповідало моральним нормам. А це були кадри з оголеними тілами (вони дивом просочувалися на радянські екрани) і чудовиська з різної фантастики.

Ми особливо обурювалися з цього приводу. Фернандель знову дивує. «Легенду про динозавра» різатиме! Після його ножиць дивитися кіно було неможливо. Щоправда, під сходами ми знаходили викинуті шматки забороненого, тобто вирізані кадри, і забирали їх собі.

Так от, ми вигадали Фернанделю помсту. Коли він обходив район і розклеював плакати нових фільмів, ми нечутно йшли за ним по п’ятах і непомітно ці афіші здирали. А потім спостерігали із засідки, як він повертався тим же маршрутом і завмирав остовпіло, дивлячись на стіну, де він п’ять хвилин тому приклеїв афішу. Він одразу розлючено озирався на всі боки і лаявся, а ми ховалися, зловтішно хихикаючи. Треба сказати, що афіші ми тоді викидали. А ось і дарма. Хулігани і бездарі. Але хто б знав — то соломки підстелив би. Тому що на українських інтернет-аукціонах ціни на них пристойні.

Чому старі кіноафіші коштують дорого?

• Ось кіноафіша фільму «Тарас Шевченко» 1951 року, формату 60×80 см. Це важливо: великий формат цінується вище, ніж малі тиражні листівки. Другий момент – українська мова. Для радянських часів це важливо. Україномовні кіноафіші випускалися меншими тиражами, найчастіше знищувалися, гірше зберігалися. Колекціонери це знають і готові за це платити. Третій фактор – фільм і контекст. Картина «Тарас Шевченко» – не звичайна стрічка. Головну роль виконав Сергій Бондарчук, а режисер Ігор Савченко помер під час зйомок – фільм завершували його учні. Для колекціонерів радянського кіно такі історії мають значення.

Окремо стоїть художник афіші — Б. Немечек, який за цей фільм отримав Сталінську премію першого ступеня 1952 року. Нагороди художника безпосередньо впливають на інтерес до його робіт, навіть якщо йдеться не про живопис, а про друкарську графіку.

Четвертий момент – тираж. Вісім тисяч екземплярів для 1951 року – не маленький, але й не величезний. Треба розуміти: переважна більшість таких плакатів просто не збереглася. Їх клеїли на стіни, рвали, фарбували, викидали після прокату. Екземпляр, що зберігся, — вже рідкість.

І така афіша була продана за 12 тисяч гривень.

• Або ось: перед нами рекламна афіша фільму «Тіні забутих предків», 1964 рік. Чому ця афіша коштує 7 тисяч гривень? На перший погляд — невеликий аркуш паперу, формат всього 31×21 см. Але, по-перше, «Тіні забутих предків» – це не просто відоме кіно. Це фільм, якому аплодував весь світ. Він посів перше місце у списку 100 найкращих українських фільмів за версією кінокритиків (2021). Для колекціонерів кіно такі речі автоматично виходять за межі «звичайного радянського друку».

По-друге, ім’я режисера тут — ключове. Параджанов — постать світового рівня, людина, чиї роботи вивчають у кіношколах, музеях та університетах. Людина з трагічною долею. Будь-які предмети, пов’язані з його фільмами, — афіші, фотографії, програми — цінуються стабільно і з часом дешевшими не стають. Ця ціна підтверджена ринком. Лот реально продано за 7 тисяч гривень.

• А ще кіноафіша фільму «Свіжий вітер», Одеса, ВУФКУ, 1926 рік. Продана на аукціоні за 8 500 гривень — і це абсолютно зрозуміла ціна. Як на мене, ще й мало дали.

Це німий період радянського кіно. Я не знав, що такі афіші, в принципі, залишилися. Папір був дешевий, друк — утилітарний, афіші не призначалися для зберігання. Їх клеїли, рвали, заклеювали новими. Примірник, що дожив до наших днів, — вже рідкість.

Може, і у вас є кінотеатр дитинства. Вже зарослий бур’яном, з вибитим склом. Може, там ще стоїть замкнена комора кіномеханіка. Може, і ви колись хуліганили і дратували його, крадучи свіжорозклеєні афіші. А може, ви їх не викидали — на відміну від нас?

Читайте також:

• Червона ганчірка за 6 тисяч і кружка з лісоповалу: що насправді вартує радянська спадщина
• Ялинкові прикраси нашого дитинства: як і скільки можна заробити на старих іграшках