Ключові тези:
- «Вузлик на смерть» — давня українська традиція, особливо поширена серед старшого покоління в селах і малих містах.
- Церква не забороняє заздалегідь готувати речі для поховання, але наголошує: головне — готовність душі, а не одяг чи предмети.
- Підготовка до смерті не наближає її, якщо не супроводжується страхом, відчаєм чи депресивними станами.
Погляд церкви: головне – не вузлик, а готовність душі
За словами священника Василя Буйницького, сама по собі підготовка речей для поховання не є гріхом і не забороняється церквою.
Раніше ми розповідали, про те, як розпізнати психологічне насилля і чи можна захиститися.
– Не варто до того вузлика ставитися як до чогось надзвичайного. Якщо людина хоче зібрати – може. Церква цього не забороняє. Але найголовніше – не це, а те, чи готова людина зустрітися з Богом. Йдеться про приготування душі, бо там паспортів не питають», – пояснює священник.
І додає, що справжня підготовка до відходу з життя – це не одяг і не свічки. Сьогодні усе можна організувати одним телефонним дзвінком. Проте для віруючої людини основною підготовкою повинні бути сповідь, причастя та загалом життя з Богом.
Що можна і що не можна класти в труну
Церква доволі чітко окреслює межі дозволеного. Якщо речі не осквернюють тіло покійного і не суперечать християнським канонам – заперечень немає.
– Не можна класти алкоголь, сигарети чи речі, пов’язані з гріхами, у яких людина жила. Потурати гріху вже після смерті не варто. Натомість символічні речі – хустка, образок, молитва – допустимі, адже сам похорон є обрядом. Ми омиваємо тіло – це символ очищення. Ми відспівуємо – це прохання про прощення гріхів. Так ми проводжаємо душу до Бога, – говорить священник.
Василь Буйницький визнає, що часто люди приходять із проханнями покласти щось у могилу іншого покійного, бо «приснився родич», «йому холодно» або «щось не поклали».
– Це більше людське, ніж церковне. Забобони. Але якщо це не суперечить канонам і людині психологічно стає легше – зробіть, – каже священнослужитель.
На його думку, церква дозволяє такі речі не через їхню «дієвість», а через турботу про живих.
– Людина може сама себе накручувати. Мозок здатен зробити з образів цілий фільм – сон. Якщо такі дії допоможуть заспокоїтися, а гріха тут немає – хай буде, – говорить Василь Буйницький.
Пояснення психологині: «вузлик на смерть» як спосіб впоратися з невідомістю
Психологиня Оксана Фігурська зазначає, що традиція готувати речі для поховання має глибокі психологічні причини і не завжди пов’язана зі страхом смерті.
– У традиційній культурі смерть – не табу, а частина життєвого циклу. Для старшого покоління готуватися до цього є нормою, бо так було завжди. Один із ключових сенсів такої підготовки – відчуття контролю. Це спосіб зменшити тривогу перед невідомістю. Людина ніби каже собі: я зробив усе, що треба, усе, що міг, я готовий, – пояснює експертка.
Другий важливий мотив – турбота про близьких. Адже для багатьох літніх людей це не очікування смерті, а бажання не обтяжувати дітей і внуків. Це прояв відповідальності і любові. Також вузлик може бути символічним завершенням життєвого етапу – моментом осмислення прожитого і внутрішнього примирення з віком.
Коли традиція може стати тривожним сигналом
– Якщо це не частина традиції, а прояв безнадії, відчаю або депресивних думок – це може бути сигналом психологічної кризи. Особливо насторожує, коли такими речами починають займатися люди середнього або молодого віку без зрозумілих причин. У такому разі варто звернути увагу, чи немає в людини депресії, посттравматичних станів, сильних тривог, – застерігає Оксана Фігурська.
Якщо дізналися, що близька людина готує речі «на смерть» – не треба панікувати чи сваритися. Для літньої людини це не трагедія, а турбота. Якщо реагувати агресивно, можна посилимо напругу.
– Краще говорити про власні почуття, а не звинувачувати. Не «ти зібралася вмирати», а «мені важко це чути, бо я тебе люблю». Це знімає конфлікт і дає простір для діалогу. Також варто спокійно запитати: що саме спонукало до такого рішення, чи є тривоги, які варто проговорити, – радить психологиня.
Між вірою, традицією і сучасністю
Сьогодні, коли похоронні послуги можна організувати одним дзвінком, практичний сенс «вузлика на смерть» значною мірою втрачається. Більше немає дефіциту необхідних товарів. Проте психологічне та символічне значення цього поняття залишається.
Як наголошує священник, справжня підготовка – не в речах.
– Найважливіше питання – не що покладуть у труну, а з чим людина прийде до Бога. Якщо ми будемо про це думати – всі інші питання відпадуть самі, – нагадує Василь Буйницький.
А психологиня Оксана Фігурська додає, що прийняття цієї теми без страху та упереджень може стати точкою глибшого порозуміння між поколіннями.
Наші експерти
Василь Буйницький – священник Православної церкви України, настоятель храму Святого Великомученика Дмитрія Солунського у селі Селище на Вінниччині. Проводить богослужіння і таїнства (хрещення, вінчання, сповідь, причастя), є духовним наставником для вірян своєї парафії.
Оксана Фігурська – практичний психолог у Літинському ліцеї №2 на Вінниччині. Має досвід роботи у сферах адаптації, профілактики стресів, вирішення конфліктів, діагностики розвитку та створенні сприятливого психологічного клімату через консультування, тренінги, просвітницьку роботу та корекційні заняття.
Читайте також:
