Різдво на порозі
А вам вдалося принести додому хоча б гілку ялинки? Зрозуміло, що сама ялинка коштує стільки, що простіше повісити гірлянду на кактус. Стало пахнути хоча б трохи святом? У темряві поблискує серпантин, світло ліхтарика відбивається в матових кулях, а десь поруч реве генератор і хрипло видає «Джингл Белс»? Ну якщо цього немає, не біда.
Раніше ми розповідали, на яких платівках можна підзаробити.
Читайте мою рубрику. Можливо, вам пощастить, і ви зможете «непотрібні речі» перетворити на гроші. А там – і відзначити новорічні свята як годиться.
Несподівана знахідка
Зараз я вам розповім, як до моїх рук потрапила дивовижна різдвяна книжка. За право нею володіти боролися американці та австралійці. Я вам зараз розповім її історію.
Я побачив її на книжковому «розвалі». Нетверезий мужик виніс продавати підручники з гри на фортепіано і ноти. Ноти були не дуже старі і рясно залиті воском з позначками олівцем. Серед них було кілька цікавих. Симфонія №6 Чайковського, прижиттєве видання. Але дуже закапане стеарином. Таке на аукціоні може піти за півтори-дві тисячі, але не факт.
Старий метроном, потертий футляр від скрипки, пожовклі концертні програмки, пюпітр – нехитрий скарб вчителя музики. Коли я вже зібрався йти, побачив стару коричневу книжку з витіюватим шрифтом. Я взяв її в руки – і про себе ахнув.
Це були ноти Леонтовича: «Народні пісні. Ноти для хору без супроводу/М. М. Леонтович. — Київ: Дніпросоюз, 1921». Відразу після смерті композитора! На останній сторінці — ноти «Щедрика». Англійською ця мелодія називається «Carol of the Bells» («Колядка дзвонів»).
Як музика стала дипломатією
Після проголошення Української Народної Республіки було створено Український національний хор (офіційно — Українська республіканська капела) під керівництвом Олександра Кошиця. Мета була не тільки музичною, а й дипломатичною — показати світові, що Україна існує як окрема культура, а не «частина Росії».
У 1919–1924 роках капела гастролювала Європою та США. Саме на цих концертах звучав «Щедрик» Леонтовича — і справив приголомшливе враження.
Першого лютого 1924 року американський драматург Клей Грін написав у «San Francisco Journal»: «Вони представили нашій країні не тільки найкращий вокал, який ми коли-небудь чули, але й нанесли Україну на художню карту світу».
Де тільки не звучала ця мелодія: у фільмах «Гаррі Поттер і в’язень Азкабану», «Один вдома», «Міцний горішок», мультсеріалах «Гріффіни», «Сімпсони».
Про трагічну долю композитора
Розповім про трагічну долю самого Леонтовича. У січні 1921 року в Україні стояли люті морози. Той час був тривожним і голодним. Але для композитора це був пік його творчості. У цей час він пише свої перші великі твори, зокрема народно-фантастичну оперу «На русалчин великдень».
Дружина закутувала композитора в теплу ковдру, щоб він не мерз біля фортепіано і міг творити.
Він жив у Тульчині і запрошував до себе заїжджих музикантів. На обід сам готував голубці. Виставлявся штоф з вином. Музиканти говорили: «Вас знають у Лондоні! Чому ви ще тут, у Тульчині, де на вас усім плювати? Тут стає дедалі більш небезпечно!».
Він відмахувався: «Популярність — це всього лише компліменти, які потрібні панянкам».
Він аранжував «Інтернаціонал», то чого йому боятися?
23 січня 1921 року Леонтович пішов пішки до свого батька в село Марківка Гайсинського повіту. Якби ви бачили всесвітньо відомого композитора! Подертий кожух, шапка, зшита з ковдри, хіба що чоботи хороші.
У батька він планує запастися дровами для обігріву та продуктами. Взяти картоплі та сала. У цей час біля хати батька зупиняється підвода. З неї злазить молодий чекіст. Заходить до хати. Леонтович-старший перевіряє його документи і каже, що більшовику треба бути обережнішим у виборі місць, де можна переночувати.
Радянська влада тоді була майже на всій території України, але далеко не всі сприймають червоних як визволителів. Тому й повсюдно лютували надзвичайні комісії.
Вночі лунає постріл. Гість стріляє у сплячого Леонтовича. Потім зв’язує його батька і сестру. Згадує свідок: «Рідні сиділи в сусідній кімнаті зі зв’язаними руками і чули, як Грищенко кричав на напівпритомного Леонтовича. Вони не могли нічого зробити. Тим часом вбивця вимагав золото і гроші.
Забрав столові ложки, годинник і знайдені в гаманці та шафах гроші. Накинув на себе кожух господаря, прихопив чоботи його сина і вибіг з будинку».
Так загинув автор «Щедрика». Текст рапорту, в якому було вказано ім’я вбивці композитора, було оприлюднено у 1997 році. Це був агент Гайсинської повітової НК Афанасій Грищенко. До того офіційна версія була така: композитора підло вбито петлюрівцем. Є версія, що, виступаючи за кілька днів до цього перед червоноармійцями, Леонтович забув у казармах свій портфель, в якому лежали квитки до Польщі, куплені його родичем для себе. У портфель зазирнули і повідомили до НК, що Леонтович збирається покинути радянську Україну. За це його і ліквідували.
Скільки коштує різдвяне диво?
Я запитав у продавця, звідки ноти? І скільки він за них хоче?
– Квартирант помер. Залишився різний непотріб. Я в сортир хотів порвати. Але папір дуже жорсткий.
Він почухав неголене підборіддя:
– Скільки хочу? Давай сотку гривень.
Я і дав. І дбайливо взяв видання в руки. Я для себе зрозумів, що це видання має піти в колекцію знавцям, а не припадати пилом у мене на полиці.
Я виставив його на аукціон. За «Щедрик» боролися і хтось із США, і навіть з Австралії. Пропонували хороші гроші. Місячну зарплату. Але я продав його дешевше в Музей Леонтовича. І на душі стало легше, а в кишені дзвінкіше.
Було це перед Різдвом рік тому.
Вам, друзі мої, раджу придивлятися до тих речей, які хочете викинути. Може, серед мотлоху ви знайдете маленьке різдвяне диво.
Читайте також:
