Ключові тези:
- Стара картина може коштувати дорого навіть без відомого імені.
- Самостійне чищення знищує цінність.
- Соцреалізм і великі форматні роботи активно купують.
Моя історія з Анджелою Девіс
Раз у раз в Інтернеті можна прочитати: картиною відомого флорентійського художника накривали нічний горщик! Статуєю Мікеланджело підпирали двері! Ван Гог написав шинкарю картину на стіні, щоб розплатитися за бідний обід.
Вам буде цікаво: Перебираємо старі платівки: які з них принесуть прибуток – поради про непотрібні речі
І, звичайно ж, у наші часи ці картини та шматки стіни з малюнками голодного Ван Гога йдуть з молотка на аукціонах за мільйони доларів. І мимоволі оглядаєш свою хату, затримуючи погляд на китайських календарях та репродукціях. На жаль. Жодних писаних маслом, потрісканих від часу шедеврів.
Але, ніколи не говори ніколи. Я одного разу продавав картину. І експертом себе вважати ніяк не можу. Але дещо дізнався і ділюся з вами. Вирішив я купити картину з вигідним перепродажем. Купив радянську картину за три тисячі гривень, бо бачив, що попит на соцреалізм збільшується. Ось, думав я, хай полежить, набере ціни.
Історія однієї картини: як я втратив на перепродажі
Минуло шість місяців. А картина так і лежала в мене мертвим тягарем. Вона була важка. У склі. Називалася “Геть апартеїд” – на ній були зображені Анджела Девіс і Патріс Лумумба. Анджела щось кричала грізно у мегафон. І від цього крику падала в океан статуя Свободи.
Якщо хтось не пам’ятає, Анджела була пов’язана зі терористичною організацією «Чорні пантери», була комуністкою, лесбіянкою і, звичайно, феміністкою.
Коли її посадили за підозру в купівлі зброї терористам, у СРСР почався кінець світу. Усі колгоспи та заводи писали гнівні листи: «Руки геть від Девіс!» Її запрошували до СРСР оселитися у селі, стати дояркою і втекти від цього Ку-Клукс-Клана.
Вона була молода, стильна та красива. На початку 1970-х років зачіска «Анджела Девіс» стала неймовірно популярною у СРСР. Перукарі вели жвавий бізнес, створюючи знамениті афро зі прямого волосся своїх клієнток. Усі знали, що вона носить облягаючі водолазки, суворі блузки, штани-кльош, шкіряні куртки зі широкими лацканами, високі шкіряні чоботи та міні-спідниці — більшість із цих матеріальних атрибутів «крутості» було нелегко знайти в радянських універмагах. Так що кроїли та шили жакети, як у Анджели, з чого попало.
Так от, комуністка-феміністка, яку любив увесь Радянський Союз, була намальована на моїй картині у стилі літографії, і я терпляче чекав, коли ціна на неї підскочить.
Намалював її Ігор Стаханов, відомий український художник та графік. У західних каталогах ця картина значилася як п’ятисотдоларова. Але ніхто за неї таку ціну не давав. Вона лежала, лежала. І у важку годину довелося продати Анджелу за 2700 гривень. Тобто, дешевше, ніж я купив.
А є й інший приклад. У старому клубі людина за шафою побачила картину. Олія. Тріщини. А у клубі ремонт робили. І весь хлам сказали викидати. Вона цю картину витягла, пилюку з неї змахнула, а далі слухайте інструкцію правильної поведінки.
Якщо знайшли стару картину
- Не намагайтеся самостійно очистити картину (не відтирайте ганчіркою або вологою серветкою).
- Беріть тільки за раму або підрамник (не хапайте руками за поверхню картини).
- Акуратно подивіться підпис (нахиліть: світло саме покаже, чи є підпис, дата, назва, бирка або друк на звороті).
- Зробіть її фото (підписи, самого полотна, пошкоджень).
- Загорніть правильно, не у поліетилен (він дає конденсат), а у папір, картон або чисту тканину.
- Не порівнюйте зі зображеннями в Інтернеті. Мало хто перемальовував уже відому картину. Вже скільки я бачив розбитих сердець людей, які трепетно принесли полотно на експертизу і тут же були приголомшені окриком: «Пан хороший, «Квітучий бузок» Костанді з 1902 року — у музеї. А це мазня учня художньої школи.»
- Шукайте експертів через друзів. Музейні реставратори, викладачі худучилищ іноді дивляться на роботу «по дружбі», за пляшку гарного коньяку. Приватні експерти — 1 тисяча–3 тисячі гривень за «первинний огляд». Це не офіційна експертиза, але саме вони скажуть головне: «Схоже на серйозну роботу – далі варто рухатися».
Або «Це інтер’єрне, копія, «майстерня», дорожче за пару сотень доларів не буде».
Другий етап – дешева офіційна експертиза.
Якщо на безкоштовному огляді сказали «так, може бути цінна річ», тоді наступний рівень:
- офіційний висновок експерта — 3 тисячі – 10 тисяч гривень (в Україні так роблять 30–40 приватних експертів та кілька музейних фахівців).
Цього вже достатньо, щоб:
- розуміти реальну епоху;
- виключити грубу підробку;
- визначити техніку та стан;
- одержати документ, який можна показувати покупцеві.
І головне — цього паперу вже вистачає, щоби виставити роботу на аукціоні.
Що дійсно продається?
За останні роки на аукціонах було продано або продається:
- Олекса Новаківський «Гора Грегіт» – 3 мільйони 680 тисяч гривень, із експертизою «Артлабу».
- Кирило Шабанов «Листопадова шайба» – 2 мільйони 400 тисяч гривень.
- Бірштейн «Свято врожаю» – 2 мільйони 100 тисяч гривень.
- Жан-Луї Форен «Дорога до Еммауса» — 285 тисяч гривень.
І все це не в Парижі, не в Лондоні, а в Україні.
Чи означає це, що десь у коморі може висіти річ вартістю квартири? Так, таке можливе.
Цінні не лише шедеври
Але народ любить не лише шедеври.
Копія картини народного художника СРСР В. Єфанова (соцреалізм, 151×110 см) пішла приблизно за 40 тисяч гривень. І за неї на аукціоні билися майже сорок людей.
Тобто, за роботами, які коштують мільйони, стежать один-два товстосуми, а за копією соцреалізму — десятки. Чому? Тому що ця велика картина:
- інтер’єр для ресторану, офісу, салону;
- вагомий об’єкт «на всю стіну» за цілком підйомні гроші.
Ринок голосує гривнею. Тож обережно витягуйте картину з-за шафи — і вперед. На аукціон.
Читайте також:
