Ключові тези:
- Більшість діафільмів не становлять інтересу для колекціонерів в Україні.
- Виняток — рідкісні перші серії діафільмів (1930-ті роки).
- Виробництво діафільмів в Україні припинилося 20 років тому, тому потенціал раритету теоретично є.
- Реальними «золотими жилами» можуть бути оригінальні ескізи художників та мультиплікаторів.
Чи цікаві діафільми колекціонерам?
Читав ваші листи і побачив прохання. «Допоможіть оцінити діафільми. У нас їх ціла купа.» Я тихо та сумно зітхнув. Тому що деякі речі не цікавлять колекціонерів. І незрозуміло чому.
І сьогодні я дозволю собі поміркувати на теми, через що одні речі колекціонують і готові заради них гори зрушити, а інші просто не помічають.
Раніше ми розповідали, на яких рушниках можна заробити.
І дам вам корисні поради. Що можна було б сміливо накопичувати, зберігати, заповідати онукам та правнукам. Гідно триматися! Твердо знати, що ваші родичі не виноситимуть на смітник речі і бурчати: «Ось накопичив погані!»
Отже, відповідаю на запитання про діафільми. Я пам’ятаю ці вечори. На килим пришпилювали простирадло. На стіл ставили фільмоскоп і викладали бочоночки-баночки з різнокольоровими етикетками.
Потім вимикали світло. І зі фільмоскопа як із гіперболоїда бив промінь. У його світлі кружляли порошинки. Усе одразу ставало загадковим та чарівним.
Потім із тихим скрипом з’являвся кадр. Виповзав металевий ледь коричневий блок із шістьма цифрами – місяць і рік друку плівки. Я тільки нещодавно дізнався, що це « службовий кадр-калібратор», у дитинстві всі його бачили, але ніхто не знав, що він означає. По ньому можна було налаштувати зображення.
А потім той, хто крутив ручку, починав уголос читати те, що з’являлося на екрані. Комусь це було до вподоби — особливо якщо в будинку не було телевізора. А хтось із побоюванням поглядав на дорослих: «Чи не збожеволіли вони?» Тобто це була розвага для дошкільнят.
Чи можна їх продати? Відповідаю чесно, не приховуючи: я не знаю жодного колекціонера діафільмів в Україні. На аукціонах вони коштують копійки. Ось так.
На «eBay» (онлайн-платформа комерції), де ціни на все радянське — захмарні, де пасуться товстосуми та викладають гроші за будь-яку нісенітницю, найбільша ціна за купу діафільмів — 100 фунтів (більше п’яти тисяч гривень) за 36 штук. Сказати вам «викидайте їх сміливо»? Я сказав би: так — за рідкісним винятком.
Трохи історії про діафільми
Діафільм уперше з’явився 1934 року — того року фабрика № 5 тресту «Союзтехфільм» розпочала виробництво нового жанру: дитячі письменники на діаекрані. Першим досвідом став «Багаж» Маршака — з тією самою картонкою та собачкою.
За рік фабрика випустила близько 100 назв для дошкільнят та дітей молодшого віку. За такими письменниками та художниками, як С. Маршак, А. Барто, К. Чуковський, Л. Кассиль, В. Біанки, Є. Чарушин, В. Лебедєв.
Якщо у вас якимось дивом зберігся діафільм із першої серії, він може щось коштувати.
На початку 60-х у Києві збудували свій цех із виробництва діафільмів. За один мальований кадр митець отримував 60 рублів — гроші на ті часи чималі. А дітям один діафільм обходився у 30 копійок — рівно два шкільних сніданки.
Ось уже двадцять років, як Україна діафільмів не виробляє. Не залишилося ні цеху, ні плівок, ні ескізів. У принципі тут діафільми і мали б стати раритетом. Їх уже не буде більше. Все! Кінець фільму. Але ж ні.
Я купив собі діафільм «Дерсу Узалу» за знаменитим оскароносним фільмом за 200 гривень. Нехай лежить. Я маю ще один рідкісний: «На волю з чистою совістю». Його крутили ув’язненим перед визволенням. З малюнками «світлого майбутнього».
Багато місця не займе. А там, дивись, і колекціонери спохватяться.
На чому можна заробити?
А на що я радив би звернути вашу увагу?
Розповідаю.
Вхід на знамениту японську студію “Ghibli” (джиблі), яка видає оскароносні мультфільми, простим смертним закрито. Сивий, суворий бог студії – мультиплікатор Хаяо Міядзакі – часто викидає ескізи. Просто комкає їх, і в урну.
А коштує такий ескіз безліч грошей. Десятки тисяч доларів! І ось уявімо собі, що японські сміттярі щодня забирають пакети від будинків та офісів, у тому числі з району, де знаходиться студія. Пакети в Японії прозорі – це закон. Водій сміттєвозу бачить, що всередині: папір, папки, малюнки, начерки.
І йому не важко — не відкриваючи пакет, не витрачаючи жодної секунди, — акуратно покласти один такий пакет у кабіну поруч із собою? Вони мають суворий графік. І не можна колупатися в чужому смітті. А отримує він дуже мало. І за один день збагатиться. І мораль тут проста: іноді найцінніші речі опиняються у найнесподіванішому місці.
Усі знають, хто такий Радна Сахалтуєв? Не всі згадають на прізвище, але його роботи бачили мільйони. Це художник-постановник легендарних мультфільмів «Пригоди капітана Врунгеля» та «Острів скарбів».
Радна Сахалтуєв мав свій фірмовий, потужний карикатурний стиль — той самий «перець»: носасті персонажі та миттєва впізнаваність. Такий малюнок ні з чим не переплутаєш.
Коли група кінематографістів вітала художника з 90-річчям, це було 15 травня цього року, Сахалтуєв сказав, що живе вже надто довго — і ніби підбив риску під своїм довгим, насиченим життям. Він залишив нам своїх безсмертних героїв, а його спадщина одразу з’явилася на аукціонах.
Ось приклад: ескіз «Капітана Врунгеля» — ті самі Жуліко Бандіто — зараз продають за 10 тисяч гривень.
А поки я писав цю статтю, не витримав і сам купив його книжковий ескіз за тисячу гривень. Нехай лежить – після війни такі речі обов’язково подорожчають. Міядзаки вони бувають і в нас.
Читайте також:
