Ключові тези:
- Аркадій Гольдман використовує дерево як зброю мистецтва, створюючи скульптури, що висміюють і викривають окупантів та їхню ідеологію.
- Життєвий шлях майстра — від дитини війни до дідуся війни — формує глибину його творчості, де кожна робота стає емоційним свідченням часу.
- Його квартира давно перетворилася на музей, а понад 400 авторських скульптур становлять цілісну історію боротьби, болю, любові й незламності.
Не квартира, а музей
Квартира інженера-будівельника Аркадія Гольдмана схожа на музей. Що й не дивно, адже більше за півстоліття творчої діяльності народний майстер створив понад 400 оригінальних скульптур, над кожною з яких йому доводиться працювати півтора-два місяці.
Раніше ми розповідали про пенсіонера, який живе на яхті.
– Уже багато років такі скульптури – це спосіб висловити те, що справді хвилює мене й змушує замислитися, – зізнається Аркадій Давидович. – Ідеї мені підказує як природа – формою вихідного матеріалу, так і саме життя. Решту домислюю самостійно – через свою фантазію та світогляд. Важливо для митця й зберегти гостроту дитячого сприйняття, коли в кожному корінці бачиш пташку, рибку чи химерну морську мушлю.
Теми підказує життя
За словами майстра, коріння та гілки – ідеальна сировина для скульптури. Роботою зі природного матеріалу можна не лише чудово підкреслити пластику людського тіла, а й висловити певну думку. Так, завдяки дивовижним природним вигинам кореня, який Аркадій Гольдман одного разу знайшов на березі Дніпра, з’явилася композиція «Дівчина з дельфіном». Незвичайні форми дерева народжують більш абстрактні роботи з філософським змістом: «Пошуки себе», «Самозакоханість», «Незадоволені бажання», «Хапуга», «Словесне самозадушення».
Нерідко теми для композицій підказують і події реального життя.
– Коли дочка розлучалася з чоловіком і перший онук залишився без батька, виник задум роботи «Розлучення», – згадує скульптор. – У підсумку вийшов такий трагічний образ: батько й мати тягнуть дитину в різні боки, а сам малюк ніби завис над прірвою.
Звісно, знаходять відображення в роботах майстра й події суспільно-політичного життя: наприклад, після початку пандемії з’явилася скульптура «Епідемія коронавірусу». А в останні кілька років теми для актуальних композицій диктує війна.
Був дитиною війни – став дідусем
– Так вийшло, що війна зачепила мене зі самого раннього дитинства, – згадує Аркадій Гольдман. – Власне, справжнього дитинства в мене й не було. Спочатку евакуація. Мама працювала медсестрою, мене і брата не було з ким залишити вдома, тож вона брала нас із собою в госпіталь. Лікарняні палати пахли ліками, бідою й смертю, мені було сумно та страшно. Навіть після Перемоги, коли чув гул літаків, весь час здавалося, що зараз знову почнуть бомбити. Ну і голод, розруха, хліб за картками… Пам’ятаю, моєю нездійсненною дитячою мрією був триколісний велосипед – таку «розкіш» ми дозволити собі не могли. Ніколи не думав, що через десятиліття у моєму житті знову з’являться бомбардування й обстріли. Так вийшло, що я, дитина другої світової війни, тепер став дідусем війни з росією.
Перша робота антивоєнного циклу з’явилася ще 2014-го, одразу після окупації Криму, вона символічна: величезний нахабний ворожий чобіт, який ледве стримує маленька людинка, зависнув над нашим півостровом. Після повномасштабного військового вторгнення рашистів тематичних скульптур стало в рази більше. Наприклад, російського диктатора Аркадій Давидович зобразив в образі чорта, назвавши роботу відповідно: «Виплодок пекла». Скульптура «Імперські амбіції» зображує кулак із серпом, де замість молота – свастика, а у пророчій композиції «Кінець імперії» український тризуб пронизує двоголового орла.
«Російський корабель…»
Впадає в око відвідувачам і скульптура, присвячена російському кораблю, який нарешті дістався пункту призначення. Вона, звісно, дещо дисонує з інтелігентним творчим почерком Аркадія Давидовича, зате дуже красномовна й усім зрозуміла без пояснень мистецтвознавця.
– Цей корінь ясена характерної фалічної форми я знайшов у лісі років двадцять тому і все не міг придумати, куди його використати. І ось корінь дочекався свого часу – я довів його символічність до досконалості, а зверху розмістив російський корабель. Там йому саме місце!
Загалом скульптор упевнений, що антивоєнне мистецтво повинне вражати, хвилювати або змушувати сміятися над ворогом, але не залишати глядачів байдужими. Якщо люди побачили, зрозуміли і перейнялися задумкою автора – значить, він виконав свою місію.
Аркадій Гольдман мріє, щоб справу всього його життя продовжив правнук Давид, якому поки що лише три роки, а ще – дожити до Перемоги, влаштувати виставку своїх антивоєнних скульптур і потішити світ новими роботами, до яких знову повернеться тема любові, краси та щастя.
Вас також мржуть зацікавити публікації:
