Ключові тези:
- Старі рушники — це не тільки побутові речі, а й культурні артефакти.
- Історія про те, як випадок у селі відкрив справжню цінність домотканого рушника.
- Ринок антикваріату: старовинні рушники можуть коштувати десятки тисяч гривень.
- Чому такі полотна важливо зберігати, а не використовувати як побутові рушники.
Вам буде цікаво: Перебираємо старі платівки: які з них принесуть прибуток — поради про непотрібні речі
Як я посперечався з дояркою
Їздив я якось робити репортаж про колишню доярку — ударницю праці, орденоносицю. Її фотографія навіть колись на ВДНГ висіла: у хустці, з відром, із широкою посмішкою.
Жвава жінка, гостинна. А руки в неї вузлуваті, як старе дерево. Посадила господиня нас за стіл, а сама в льох побігла за соліннями, варенням, салом та грибочками.
Але, правда, все голосила: «Ось, мовляв, такий колгосп розвалили. Стільки корівників було, а тепер одні руїни навколо».
Тут я не втримався: «За Союзу корівники були, а м’яса і молока все одно не знайдеш! А зараз хоч і руїни, зате цієї продукції в достатку. Такий парадокс».
Вона образилася, махнула рукою:
– Ідіть, кореспонденти, руки мийте!
Потягнувся за рушником — і завмер
Умивальник висів прямо біля дверей — бляшаний, облізлий, зі вм’ятиною на боці. Я потринькав штирем, сполоснув руки. Потягся за рушником і завмер.
На огорожі біля дверей висів старовинний рушник, вишитий з білого домотканого полотна. А внизу – густа вишивка – червоні маки, чорні гілки калини, блакитні птахи.
— І у хаті в червоному кутку ще є, — відтанула доярка, задоволена моїм захопленням. — Вони чистіші.
Я зайшов у хату і побачив у червоному кутку ікону в старій позолоченій рамці, лампадку та два рушники. Один вишитий хрестиком: грона винограду, колосся і волошки, інший – гладдю: червоні маки та півники.
— Краса то яка! – вигукнув я.
— Нікому ця краса не потрібна тепер, — зітхнула доярка.
— А ось і ні, — відповів я. – Потрібна!
Як рушник став головним убором
Адже рушник – це не просто рушник! Наприклад, по всій Україні був відомий жіночий головний убір — намитка, серпанок. Насправді це різновид довгого рушника. Довжина намітки – 3-5 метрів. Раніше її носили і у будні, і у свята. Без неї не йшли до церкви та на весілля. Старші жінки і сьогодні просять весільний рушник покласти їм у труну.
На Київському Поліссі донедавна навіть був звичай сповивати ноги покійнику рушником темного кольору. А на поліських «могилах» і сьогодні бачимо, як поряд із рушниками на хрестах висять намітки.
Чоловіки в’язали рушники як пояси. А з рушників, подарованих новонародженому, мати робила пелюшки.
«Дерево життя» із Полтавщини за 17 тисяч гривень
А є й ті, хто колекціонує рушники! І деякі полотна коштують дуже багато!
РУШНИК ІЗ ДОМОТКАНОГО КОНОПЛЯНОГО ПОЛОТНА. Довжина – три з половиною метри. Тканина щільна, трохи посіріла від часу, але все ще дихає теплом рук, що її ткали.
Вишивка — старовинний тамбурний шов, коли нитка лягає кільцями, створюючи м’який рельєфний візерунок. Колір – насичений, густо-червоний, як калина в мороз.
По полотну тягнеться «дерево життя» – зі квіткового горщика виростає стовбур, що йде вгору, гілки в’ються, цвітуть, між ними сидять пташки.
Цей візерунок як жива притча: про будинок, про родючість, про продовження роду. Краї рушника обрамлені щільним орнаментом – квіти, завитки, сонце.
Вишивка акуратна, впевнена. Видно, що робила майстриня на віки.
Взагалі Полтавщина завжди славилася червоною вишивкою — символом життя, кохання та пам’яті.
Колись такий рушник висів над іконами чи подавався молодим на весілля. А ось зараз, як то кажуть, пішов із молотка за 17 тисяч гривень.
Утиратися таким гріх. Для цього є пухнастий китайський ширвжиток. А такі рушники давайте зберігати як пам’ять.
А ви надсилайте нам фотографії сімейних рушників. Ми оцінимо та підкажемо: чи можна їх продавати і за скільки.
Читайте також:
