Ключові тези:
- Містика та війна переплітаються у творчості письменника-добровольця Олега Гавриша – автора «Казок баби Гавришихи», де давня українська магія оживає на тлі сучасних подій.
- Хелловін – не чуже свято, адже любов до страшних історій та фольклорних жахів глибоко вкорінена і в українській традиції.
- Гавриш – «архіваріус війни» та містик, що фіксує не лише реальність фронту, а й прояви сили, духу та колективної енергії, народженої війною.
Про страшні «Казки баби Гавришихи», Хелловін та окупантів: містичні історії від письменника-добровольця
Як не крути, а містичне американське свято Хелловін, яке відзначається 31 жовтня, у нас прижилося. І дітлахам воно подобається. Дай тільки їм переодягтися в когось і людей налякати. І не варто журитися, що це чуже для нас свято. І ось чому.
Пристрасті-мордасті, або чий фольклор?
А вам самим у дитинстві розповідали страшні казки? Наприклад, у піонерському таборі? Хтось заперечить, що це теж не наш, український, фольклор, а чужий для нас, радянський. І все ж під ці казки багато хто з нас від страху під ковдри залазили, але все одно чекали продовження страшної історії. А ви кажете – «не наше свято».
І взагалі хочу дати вам пораду. Коли до вас у Хелловін підбіжать дітлахи і закричать: «Солодощі чи гидота? Солодощі чи пристрасті-мордасті?», то сміливо відповідайте: «Я вибираю пристрасті-мордасті!»
Там, де плескається русалка
А сьогодні хочеться розповісти про збірку містичних казок Олега Гавриша.
Його бабуся жила у селі Некременному, що на півночі Донецької області. І своїм восьми онукам вона любила розповідати страшні, а точніше страшно цікаві казки.
А під чарівний бабусин голос і звичайне село здавалося не звичайним, а таким, де в ставці під місячним світлом плескається русалка, а біля гусячої ферми бродить величезний чорний кіт із вогненними очима. Олег Гавриш усі ці казки записав. І, на мою думку, такої розповіді, від якої кидає в жар і холод, я від часів «Вія» Гоголя в українській літературі не зустрічав. Уявляєте , прочитаєш хоч одну казку – і потім увечері надвір вийти страшно.
А сам автор не просто письменник – він чаклун. Олег – людина незвичайна: побачиш раз – і не забудеш. Довга і біла, як сніг, борода, чорні окуляри і козацька люлька. А зараз він взагалі ходить у тактичній формі, несучи службу в медіа-підрозділі Української Добровольчої Армії.
Архіваріус війни
Сьогодні Олега певною мірою можна назвати архіваріусом війни. Він для сучасників і нащадків фіксує та документує правду про війну такою, якою вона є. Без прикрас.
— Бо Сила, яка надихнула мене на «Казки баби Гавришихи», – каже Олег, – не дає спокою. Свербить. Потрібно, щоб з’явилися продовження.
Чаклун і містик
«Казки баби Гавришихи» треба читати не запоєм, а по одній на ніч, розтягуючи насолоду. У них є мерці, відьми, чаклуни і духи. Але поряд і проста дорога додому, якою чоловік проводжає дружину і оберігає її від чудовиська. Перервати таку казку посередині неможливо – вона затягує.
До речі, сам Олег Гавриш вважає себе чаклуном, містиком. За його словами, він також є своєрідним посередником, через якого давня, могутня українська Сила, що прокинулась у 2014 році, передає свої знання та міць.
Ми розповідали Про пенсію, Трампа і підтримку України: що розповіла відома чаклунка з Америки в інтерв’ю газеті «На пенсії»
Користуючись нагодою, ми запитали, чи ведуться між ним і продюсерами переговори про екранізацію його книжок? На що Олег відповів, що, справді, фахівці в цій галузі зазначають, що його твори є кінематографічними.
2023 року одна з кіностудій навіть почала розробляти чорновий сценарій за його книжками. Але повномасштабна війна зробила свої корективи. І сьогодні права на екранізацію «Казок» залишаються вільними.
Про кремлівського упиря і колективну енергію
Якоїсь миті, дивлячись на Олега-«чаклуна», я наважився запитати: «Чому, незважаючи на те, що і в Україні, і в інших країнах світу ляльок Вуду Путіна то спалюють, то вішають, на здоров’я кремлівського упиря це ніяк не відображається?»
І письменник відповів, що це може відбуватися тому, що це потрібно егрегору Росії. А в езотериці під цим поняттям розуміють колективну енергію , що виникає при об’єднанні багатьох людей однією ідеєю, вірою або символом. Тобто поклоніння державі як ідолу.
Ось він і живе своїм життям, підживлюваний мільйонами умів, для яких влада – священна, а рабство – чеснота.
Як виглядали б окупанти у подобі потвори?
Цікаво, а як би виглядали самі окупанти в образі чудовиська?
– Без роду та племені і з набором первинних інстинктів. Тому порівнювати окупантів із нечистістю – образливо навіть для самої нечисті, – відповів український письменник.
А я ж від себе раджу: візьміть у бібліотеці або купіть творіння Олега Гавриша. Не пошкодуєте. І пам’ятайте, що ми, українці, дуже охочі до страшних казок, які й слухати, і розповідати вміємо.
Іде коза рогата,
Іде коза вухата,
До діточок маляточок.
Ніженьками «туп-туп»,
Віченьками «луп-луп»,
Хто лиш сосочку сосе,
Молочка хто не п’є,
Того буцну прийду,
На ріжки посаджу.
Читайте також:
