«Я звикла перемагати»
Цьогоріч вперше з 2014 року Галина Горяна не поїхала на чемпіонат світу серед ветеранів найстарших вікових категорій – не назбирала грошей на мандрівку. А досвід у змаганнях в неї є. Минулоріч вона здобула дві медалі у Туреччині.
– Грати в теніс я розпочала 60-річною. Це пізно. Але я була чемпіонкою України з гірськолижного спорту. Тобто фізична підготовка у мене непогана. Я звикла перемагати. Тому і в тенісі цього завжди прагну, – ділиться пані Галина.
Спортсменка й зараз тренується тричі на тиждень, аби не втратити форму. Навіть коли важко, коли немає настрою, похід на корт для неї обов’язковий. Це дуже дисциплінує.
Клуб, де навчають не хворіти
У 2014 році Галина Горяна заснувала «Клуб активного довголіття». Ідея виникла після перших світових змагань.
– Учасниць віком понад 75 років було дев’ятнадцять. Жінки з різних країн дуже добре грали. А з країн колишнього СНД – я одна. Коли повернулася до Києва, поцікавилася в інтернеті середньою тривалістю життя. У Іспанії – 82-83 роки, в Японії – 87 років, а в нас – лише 67. Різниця велика. Тоді я вирішила заснувати клуб. Я проводжу зустрічі, консультую телефоном, веду канал в ютубі – ділюся всім, що знаю, – розповідає довгожителька.
Раз на тиждень кияни поважного віку приїздять з різних куточків столиці на заняття до Галини Горяної.
– Ми просто навчаємо людей не хворіти. Заняття на свіжому повітрі проводимо за будь-якої погоди. Це кардіореспіраторні тренування, які підвищують частоту серцевих скорочень і дихання. Дуже корисно для серцево-судинної та дихальної систем, – пояснює жінка.
Друга частина заняття проходить у приміщенні. Там виконують вправи для здоров’я хребта.
Пані Галина каже, що не ставить собі за мету збирати великі групи. Адже її завдання – навчити, аби кожен охочий міг виконувати все самостійно у будь-якому місці і будь-який час:
– Я розповідаю, що треба їсти для підтримки здоров’я у нашому віці, як спати, як пити. Ось така мета клубу – навчити людей довго жити.
Знань і досвіду, не тільки життєвого, а й наукового, у Галини Горяної багато. Вона – кандидатка біологічних наук. Друга її освіта – фізкультура.
– Я мріяла бути лікаркою. У мене батьки були генетиками. У 1936 році, коли мені було три роки, почалися арешти українських науковців. Батьки забрали мене і втекли до Якутії. Мама вмовляла Володимира Симиренка (український селекціонер із відомої династії Симиренків – авт.) тікати разом. А він був впевнений, що його яблучка не політичні, за це не арештовують. Зрештою його розстріляли. А ми дев’ять років прожили в Якутії. Там познайомилася з фігурним катанням та гірськими лижами, – згадує жінка.
Від травми до власної методики реабілітації
Спорт познайомив її з чоловіком. Залицяння молодого тренера завершилися весіллям. Їхня спільна спортивна кар’єра дала результати практично відразу: Галина здобула першість на чемпіонаті України, увійшла до збірної. Але в 40-річному віці на чергових змаганнях лижниця зазнала важкої травми хребта: лікарі констатували прогресуюче знерухомлення.
– Я не могла з цим змиритися і почала шукати власний вихід. Пішла до бібліотеки, тоді ж не було інтернету. Вивчила всю доступну літературу і розробила свій комплекс реабілітації. Мені довелося скидати вагу, адже за рік лежання я важила 96 кілограмів. Вправи підняли мене на ноги. Я навіть змогла повернутися у спорт – виступала разом зі студентами у збірній університету, де викладала, – розповідає науковиця.
У доробку авторки книжки «Позбавтеся від остеохондрозу», «Ваша постава», «Сколіоз і радіація», «Харчування і радіація». Вона також напрацювала методику стимуляції крові для ліквідаторів ЧАЕС, що стало порятунком для дванадцяти постраждалих після техногенної катастрофи.
Почала вчити англійську, щоб донести правду
– У 2014 році, коли вже почалася війна, я грала в Туреччині на першості світу. І я розмовляла своєю поганою англійською. Спілкувалася з американкою і француженкою. І вони були впевнені, що у нас іде громадянська війна. Росіяни скрізь мають свої діаспори і через них ведуть свою лінію. І я тоді почала вивчати англійську, щоб донести правду, – пояснює спортсменка.
З вивченням української в Галини Горяної своя історія. Повернулася з Якутії вона 12-річною російськомовною дівчинкою. Школа, в якій навчалася, не бачила в цьому проблеми і навіть звільнила школярку від вивчення української. Радянська наука також пропагувала російську.
– Лише коли почалась війна, я почала говорити українською. Я пишаюсь тим, що не соромлюсь помилок. У мене є подруга із Закарпаття, яка стежить за моїми успіхами. Вона каже, що моя вимова значно покращилася. Я цьому радію, – ділиться довгожителька.
Життя з ракеткою та усмішкою
З інтернетом Галина Горяна дружить давно. Раніше їй було достатньо сайту, який наповнювала інформацією про здоров’я та довголіття. Тепер вона веде власний блог про активне довголіття на ютубі. Вона не тільки самостійно знімає відео, а й монтує та завантажує. Каже, онук встановив програму і всього навчив.
– Коли пенсіонери цілими днями відпочивають на лавочках, вони створюють проблеми тим, кого люблять. У нас на лавочці сиділо десятеро таких, на років 10-15 молодших за мене. А я бігала з ракеткою. Все мені казали: сядьте, відпочиньте. Вони по одному пішли, на жаль, з життя. А я все бігаю, – підсумовує Галина Горяна.
Читайте також:
