Ключові тези:
- Міським – у село: В Україні зростає тенденція усвідомленого переселення городян у сільську місцевість.
- Нове життя серед старих хат: Люди не просто переїжджають, а приносять у села нову енергію, повертаючи життя до занедбаних куточків країни.
- Село як притулок та точка зростання: В умовах війни та нестабільності село стає місцем безпеки, автономії та внутрішнього спокою.
Сучасні ченці без ряс
Щороку в Україні зникає близько 18 сіл і селищ міського типу. Але є серед нас і ті, хто, навпаки, йде з міст у села. Їх ще називають навіть дауншифтерами, неоселянами або екопоселенцями. А хтось і зовсім називає їх сучасними ченцями без ряс.
Колись вони були програмістами, журналістами, фотографами. А тепер живуть у хатах, топлять печі, доглядають за городами і працюють віддалено.
Для таких чужий мегаполіс. Їм ближче небо, тиша і відчуття свободи.
Берегиня природи і рятівниця птахів
Свідомо змінила міську метушню на близькість до землі і природи і Вікторія Гусакова. Десять років тому вона з чоловіком переїхала в Горишні Шерівці — село на Буковині. Купили старий будинок недалеко від лісу і лікують підстрелених і збитих автівками птахів.
У Віки живе близько півсотні птахів — сови, канюки, яструби, сойки. Є просторі вольєри, кисневий концентратор, сучасний мікроскоп — все як у справжній лабораторії.
Місце роботи – ліс
Користуючись нагодою, ми вирішили розпитати Вікторію, як воно і чи варто жити в селі? Як довго вони вибирали будинок і якими критеріями при цьому керувалися – ціною, станом, атмосферою, наявністю землі або близькістю до міста?
– Чесно кажучи, ми поспішали з’їхати з орендованої квартири, тому що катастрофічно не вистачало місця, щоб рухатися далі в плані реабілітації диких птахів. Будинок підбирали ретельно, шукали дешевше з ділянкою під вольєри і щоб було недалеко від міста. Адже ми розуміли, що доведеться часто їздити по покупки в міську ветеринарну клініку. І ще була обов’язкова умова – поруч з хатою повинен бути ліс, щоб випускати туди птахів просто з вольєрів. Адже ми з чоловіком люди дикі. Наше місце роботи – ліс, – посміхається Віка, рятівниця птахів.
Жити «на мінімалках»
Так, Віка разом з чоловіком давно мріяли жити подалі від міста — там, де тиша і свіже повітря, де можна сходити по гриби і спостерігати за птахами на природі.
При покупці їм дісталися три будиночки.
Один — трохи розвалений всередині, який виконує роль сараю.
А два інших перебувають в досить хорошому стані. І там, що називається, можна було відразу жити «на мінімалках». А потім провели електрику і воду, зробили ремонт, щоб було комфортніше.
– Перше відкриття — це коли раннього літнього ранку на дворі всього 10 градусів тепла і доводиться одягати светр, – розповідає рятівниця птахів. – Звісно, переслідують і перебої з подачею електрики. Світло відключають часто. Напруга скаче. При таких перепадах електрообігрівачі майже не гріють. Тому на наступний рік після переїзду в село ми встановили буржуйку.
Від горобця до канюка і про єнота, якого немає
Вікторія з чоловіком працюють вдома віддалено і обоє займаються фотографією. Зараз у них сім десятків пернатих – від горобця до канюка, яких потрібно і нагодувати, і лікувати.
Люди в селі в основному доброзичливі, хоча траплялися й курйози. Наприклад, одного разу по селу рознесли чутку, ніби у Віки живе єнот. Приходили подивитися. Єнота, звичайно, немає.
Природа, яка лікує
– Природа лікує, – зізнається Віка. – Достатньо піти в ліс – і всі тривоги зникають.
А взагалі, за її відчуттями, село все ще тримається на літніх людях, без яких воно б втратило свій колорит. Але тут є і діти, функціонує велика сучасна школа, яку також відвідують школярі з сусідніх сіл.
Люди переїжджають з міст у села заради тиші, землі, стабільності та безпеки.
– Війна і перебої зі світлом відіграли в цьому свою роль. Адже обстрілюють села все ж менше, ніж великі міста, – міркує Віка. – Тут є колодязь, дрова, їжа, а будинок коштує дешевше міської квартири.
Повертаючи життя туди, де воно згасло
Такі, як Вікторія та її чоловік, повертають життя туди, звідки інші пішли. Вони – «сучасні ченці без ряс» і нові хранителі української глибинки.
І мчить у небі вилікуваний птах
А тим часом сова зривається з Вікіних долонь, роблячи пару невпевнених помахів і ніби не вірячи в силу колись зламаних крил. І все ж птах полетів, покружлявши над двором, де його колись врятували, і відлетів у небо.
А Віка не сумує: сьогодні вона випустила в ліс чотирьох своїх підопічних. І вони обов’язково ще повернуться.
Читайте також:
