Ключові тези:
- Не поспішайте викидати старі речі — багато хто з них може виявитися цінним. Ми допомагаємо розібратися, де справді раритет, а де — підробка чи звичайний мотлох.
- Оцінка антикваріату вимагає конкретики – без фото чи детального опису складно дати точну інформацію про вартість речі.
- Порцеляна, самовари та меблі з минулого століття можуть бути цікавими колекціонерам, але важливо розуміти, які з них — підробки, а які мають цінність.
Вітаю вас, шановні читачі! До нашої редакції надходять листи в рубрику «На якому мотлоху і як можна заробити?», і не лише електронні. Справжні листи, паперові! З конвертом і маркою! Отже, про все по порядку.
Дорогі листи
Чесно кажучи, у мене від паперових листів спочатку серце в п’яти йде — зазвичай вони приносять не радість, а повістку до суду: «Не там припаркувався, на жовтий проскочив — плати штраф». Але ваші листи я відкриваю із задоволенням. Тому що відразу спливає думка: «Листи бувають не тільки приємними, а й дорогими». Ось три «золоті» листи в історії:
-
лист Френсіса Кріка до сина (1953 рік) – вчений описав відкриття структури ДНК і додав малюнок подвійної спіралі. Пішов на Крістіс (англ. Christie’s – аукціонний дім) майже за 5,3 мільйона доларів;
-
лист Альберта Ейнштейна до президента Рузвельта (1939 рік) — про те, що Німеччина може створити атомну бомбу. Його продали приблизно за 3,9 мільйона доларів;
-
лист пасажира «Титаніка» Арчибальда Грейсі (1912 рік), написаний за кілька днів до катастрофи. Він обійшовся покупцеві у 400 тисяч доларів.
А у нас в Україні два роки тому лист барона Врангеля (1921 рік) продали всього за 13 тисяч гривень. Не мільйони, звісно, але все одно вражає.
Ну ось, варто було тільки заїкнутися про антикваріат — і мене вже не зупиниш. Тож годі лірики! Сьогодні у нас рубрика: відповіді на запитання.
Ми не продаємо, а допомагаємо
Але спершу що я хочу сказати: ми самі не купуємо і не продаємо антикваріат ! Ми – журналісти, і тут для того, щоб попередити вас, що викидати цінну річ не варто, і допомогти розібратися в тому, де цінна річ, а де не дуже. У крайньому випадку ми можемо порекомендувати колекціонера, який купить річ, що його зацікавила.
І друге: ми не можемо сказати, скільки коштує ваш самовар 90-го року в упаковці, не бачачи його. А такий лист надійшов від Миколи Гавриловича з Миколаєва. І, на жаль, без фотографії. Самоварів киплячих, вируючих, закипаючих – цілий океан і маленький човен. Є «банки», «чарки», «вази», «жолуді», «дулі», «ріпки» – так їх називають за формою. А є взагалі такі, як «Супутник». Ні на що не схожі. І ціни на них скачуть. Один виставляють за тисячу доларів на аукціоні «eBay» — і він там стоїть не один рік, а такий самий в Україні продають за дві тисячі гривень. Тож скільки коштує ваш самовар — не знаємо. Надішліть хоч копію паспорта від нього.
Або ось лист від Олександра з Одеси:
«У мене є підсклянник. Дуже старий. Може, царський. Він важкий, з богатирями. Випуклими. Допоможіть оцінити».
Ми хочемо Олександра обнадіяти: богатирі на підсклянниках — це, можливо, справді ще царських часів. Був такий майстер срібних та золотих справ Георгій Самошин. Він створив сюжетний підсклянник «Богатирська застава». Якщо у вас три богатирі на циліндричному тулубі підсклянника і на ручці кінський череп — це може коштувати ого-го!
І він може бути зі срібла! Тож надсилайте фото.
А ось Микола (лист надійшов на електронну пошту) надіслав фотографію статуетки з порцеляни — дівчинка з собачкою біля червоного автомата газводи. Микола пише, що його бабуся збирала фігурки, і це з нерозпроданої колекції 60-х (мабуть, наш читач зовсім не пенсійного віку).
Мусимо розчарувати вас: це «новотвір», що маскується під радянське минуле. Дуже багато випущено ось таких фігурок, деякі навіть з імітацією тавра порцелянових заводів — із зворушливими піонерами та піонерками, жінками з веслами та пломбіром, свинарками з поросям. Вона ніяк не могла стояти у вас в бабусиному серванті.
Підробляти радянські порцелянові фігурки стали з кінця 90-х – початку 2000-х років, коли раптово зріс інтерес до «радянського ретро». Перші партії копій йшли з Китаю: там робили форми за радянськими зразками, але глазур та розпис були грубішими та «свіжішими». Паралельно в Україні та Росії кустарі відливали власні версії — найчастіше додаючи сюжети, яких у СРСР ніколи не існувало, наприклад, піонерів біля автоматів газованої води або фантазійних «Леніних з котиками».
Причини були прості: заводи закривалися, майстри залишалися без роботи, а ринок вимагав «ностальгічної порцеляни». Підробки видавали відсутність тавра або «новоробні» штампи, нехарактерний блиск глазурі та анахронічні сюжети. Так сформувався цілий пласт «сувенірного псевдо-СРСР», який досі плутають зі справжньою радянською порцеляною.
А цей лист надійшов на електронну пошту редакції з міста Лубни:
«Доброго дня, подивіться, будь ласка, шафу». Фото додавалося.
Ми проконсультувалися з реставратором антикварних меблів. Це класичний кухонний буфет, який почали випускати з 1927 року і виробляли аж до 1970-х. Якщо задня стінка зроблена з дощок – це може бути довоєнний екземпляр (30-ті роки), якщо ж фанера – то післявоєнний випуск (50-60-ті).
Що стосується вартості: на аукціоні «Віоліті» (Violity) схожі буфети продавалися від тисячі до тисячі сімсот гривень, а на OLX їх виставляють у діапазоні півтори-три тисячі гривень. Ціна залежить від стану та регіону. Є умільці, які їх реставрують та роблять із них «цацю». Але ваше оголошення може там припадати пилом ще три роки — занадто багато подібних буфетів зараз виставлено на продаж.
До речі, мене завжди дивувало, навіщо там люстерко під стелею? Туди-то й подивитися не можна! Може, воно «зайчиків» ловило і пускало по кухні. Так було веселіше.
А на цьому все. Чекаємо від вас листів. А попереду у нас багато чого цікавого.
Читайте також:
