Притулок для літніх корів: де допоможуть вашій годувальниці доживати свого віку

Ключові тези:

• В Україні існує унікальний притулок для літніх корів, де тварини знаходять турботу, спокій та гідну старість замість бійні — це будинок, де «матінок-годувальниць» по-справжньому люблять та поважають.
• Притулок «Бхумі» — це не просто ферма, а філософія милосердя та поваги до тварин, яка ґрунтується на духовній традиції та особистій відданості справі засновника Олега Манілюка та його родини.
• Історії врятованих корів і телят доводять, що вдячність, любов і співчуття можливі не лише між людьми — корови відчувають, пам’ятають та відповідають на добро.

Люди залишаються людьми

Про притулок мені розповів бородатий, доброзичливий, у білій сорочці Олег.

Якось йому подзвонила жінка і з хвилюванням повідомила, що їй потрібно влаштувати в надійне місце свою корову.

Розмова була така:

– Розумієте, у мене є корівка, я тримаю її 15 років. Але настав час розлучитися. Альтернатива поки що одна – здати її на м’ясо. Але я не хочу та не можу. Серце кров’ю обливається, плачу… І раптом дізнаюся, що є притулок для корів. Це правда?

– Так, правда, – відповів Олег.

І приємно здивована жінка скористалася такою можливістю, та ще й гроші на транспортування корови переказала. Розповідаючи цю зворушливу історію мені, Олег зізнався, що після цього ледве стримував сльози.

– Розумієте, адже такі вчинки доводять те, що недаремно ми цим займаємося, і що є люди, які завжди залишаються людьми.

– Тобто у вас фактично «будинок для літніх корів»? – перепитав я в нього.

– Притулок для корів. А загалом правильна назва нашої організації – «Благодійний фонд захисту тварин та розвитку сільського господарства «Бхумі». А Бхумі – у ведичній традиції – ім’я Матері-Землі. За переказами, вона прийняла образ корови і прийшла до Бога просити за людей.

Пастушок Крішна

Сам Олег перебуває у Товаристві Свідомості Крішни. Разом зі своїми однодумцями вони влаштовують притулки для корів по всій Україні. Адже Бог Крішна сам часто зображується як пастушок. А його дитинство, з розповіді у брахманських текстах, пов’язане з грою серед пастухів і турботою про стадо. І для відданих наслідувати Крішну значить теж проявляти любов і турботу до корів.

Притулок і рай для корів

Притулок «Бхумі», розташований у Миколаївській області, існує вже більше десятка років.

Думаю, що якби існувала коров’яча пошта, то звістку про цей рай для корів передавали б із птахами та мишами. А ті б, своєю чергою, співали та пищали скрізь, немов повідомляючи, що є місце на землі, де вас годуватимуть, лікуватимуть, чиститимуть. Загалом доглядатимуть вас. Не забирати від вас телят і не тримати на прив’язі. А якщо треба, то навіть включать музику.

Чи буває худоба вдячна?

Що сьогодні трапляється рідко: засновник притулку, Олег Манилюк, із родиною переїхав до села із міста, а не навпаки. А дбати про корів йому допомагають дружина і дочка. Через їхню ферму за цей час пройшло понад 600 тварин. І щомісяця ця дивовижна сім’я забирає до себе близько п’яти рогатих корів.

До речі, ви знаєте, що корова, врятована від мук, неволі та бійні, запам’ятовує свого рятівника і дякує йому?

Як? Наприклад, підійде до Олега, коли він сидить, притулившись до дерев’яної стіни будинку, і вдячно облизує йому голову, обличчя, щоки. А Олег, звісно, після цього їй у відповідь посміхається.

Від корови часто пахне травами та молоком. Такий собі дивовижний, я навіть сказав би, затишний запах. І ось картина: стоїть рогата худоба, моргає рудими віями. А у вим’я їй торкається маленьке теля. Так цікаво за всім цим спостерігати.

Як врятували пораненого теля

Олег згадував, як її врятував, коли вона була ще телям. Заїхав з другом до знайомих, зайшов у двір, бачить – стоїть теля. Хотів було до нього підійти ближче, але він відсахувався від нього вбік.

А тут виходить господиня і скаржиться на теля, мовляв, нічого не можу з ним вдіяти – якийсь він дикий.

Олегу стало ще цікавіше. Він тихенько підійшов ближче і обімлів, побачивши на рогах ланцюг і рани, що виникли біля рогів через постійне сіпання з місця.

– Як же так? Адже ці рани вже запливли, гнояться. Вже й ланцюг, можна сказати, зріс із цими ранами, навколо – мухи. І зрозуміло, що кожного разу, коли теля смикало за цю петлю або рухало головою, то постійно відчувало моторошний біль, – досі з тремтінням у голосі згадує про це Олег.

Він тоді не витримав, мовляв, люди добрі, що ж ви робите? Ну і забрав корову собі додому, вірніше, викупив власним коштом.

Коли вони щасливі?

Сьогодні Олег упевнений у собі. Він спокійний і покусує травинку і, здається, безтурботний. У нього дуже часто в «Бхумі» проходять екскурсії. І тому мова в нього вивірена. Можна сказати, обкатана, як каміння у струмку.

До речі, якось мені довелося бачити відео, як корівки, приготовані для бійні, були врятовані і вискакували з вагонів задоволеними та щасливими. – А ви бачили таку реакцію? – спитав я у Олега.

– Я фактично поклав своє життя на те, щоб це бачити, – відповів він. – Я щодня, щогодини і щохвилини працюю над тим, щоб їм забезпечити такі умови, щоб вони бігали, раділи, стрибали. Зрештою, щоб були ситі, захищені, мали укриття для відпочинку та могли спілкуватися із собі подібними.

І коли плачуть?

Чи доводилося Олегу плакати, займаючись такою важливою та дивовижною справою?

За його словами, доводилося. Наприклад, тоді, коли корова вже сидить у кузові (скотарки) і в неї течуть сльози через те, що вона знає, що з нею буде далі. І тут – «джекпот»: Олег із товаришами зупиняє машину, «м’ясникам» даємо трохи більше, ніж вони заплатили господарям, знімаємо корову, забираємо її до себе.

Спочатку вона ніби перебуває в трансі, дивиться з недовірою. Але потім розуміє, що вона врятована і на її мордочці читається щастя. А Олег у цей час сам плаче від щастя.
***

Я розумію, що їхня релігія відрізняється від моєї віри. Багато в чому вона відторгається мною. Але в той же час я усвідомлюю, що не можна зрадити фактично члена своєї сім’ї – «матінку-годувальницю» – і відправити її на мученицьку смерть. Тому, якщо ви опинитеся перед вибором, моя вам порада – постарайтеся відправити свою корівку в «Бхумі» – місце, про яке співають птахи.

Читайте також:

• «Бачу серцем, співаю душею»: як блогерка зі Львівщини, яка втратила зір, армії допомагає
• Стати на милиці і дочекатися перемоги: про що мріє вишивальниця із Сумської області