Ключові тези:
- Якість води в Україні різко різниться залежно від регіону, джерела та наявності очищення — колодязна вода не гарантує безпеки.
Навіть “чиста” на вигляд вода може містити пестициди, нітрати, важкі метали та збудників хвороб. - Зношена інфраструктура, відсутність контролю та наслідки війни посилюють проблему водопостачання.
Понад 500 об’єктів водоканалів знищено, втрати води в мережах сягають 60%, а обладнання не справляється із сучасними забрудненнями. - Україна має перейти на європейські стандарти водоочищення та обліку, інакше країні загрожують масштабні обмеження подачі води.
Вже у найближчі 5 років можливі погодинні відключення водопостачання у містах.
Якість питної води в Україні істотно різниться залежно від регіону — відмінності помітні навіть між сусідніми містами та селами. На це впливає багато чинників. Про нинішній стан водозабезпечення та можливий розвиток ситуації розповів член правління Української водної асоціації Леонід Бицюра.
Чому якість води така різна?
В Україні 80% питної води надходить із поверхневих джерел (річок, озер, водосховищ). І лише 20% беруть із підземних: з артезіанських свердловин, колодязів або підземних водоносних шарів. На сході країни домінує поверхневе водозабезпечення, тоді як ближче до заходу поширені підземні джерела, які зазвичай чистіші.
– Поверхневі води зазнають шкоди від сільськогосподарської діяльності. Адже туди змиваються пестициди з полів і садів. Туди ж потрапляють стоки з підприємств тваринництва, а також недостатньо очищені каналізаційні води. І, звісно, промислові скиди. Нерідко у воді знаходять залишки медичних препаратів, – говорить експерт.
Він додає, що мораторій на перевірку підприємств під час війни, зокрема, сільськогосподарських, робить безконтрольним використання хімікатів на полях. Сучасні засоби захисту рослин дуже ефективні, але водночас більш токсичні для людини.
Що не так із водою з криниці?
На якість питної води значно впливає те, як її очищують.
– Тут також колосальна різниця між системами очищення. Великі водоканали мають потужності, власні лабораторії, контролюють санітарно-гігієнічні показники (склад і безпечність) води. Натомість малі водоканали не завжди можуть забезпечити належне очищення. Ще гірша – в населених пунктах, де немає жодної водопостачальної організації. Тут водопідготовка взагалі відсутня, – пояснює експерт.
Тому поширена думка, нібито вода з сільської криниці чистіша і корисніша, ніж з міського водопроводу – неправильна. У сільській місцевості, де великі території орних земель, де розміщені тваринницькі та птахоферми, у воду часто потрапляє велика кількість забрудників.
Як перевірити та очистити воду з криниці?
Леонід Бицюра радить обов’язково перевіряти воду з джерел або колодязів, яку використовуєте для пиття і приготування їжі. Адже вода, що здається чистою, може містити шкідливі речовини. Особливо якщо це територія, близька до полів, де використовують отрутохімікати, до ферм, звідки у ґрунт потрапляють відходи тварин і птахів, гній, сечовина тощо. Дуже забруднена вода виявляється поблизу сміттєзвалищ.
– А інколи буває, що сусід викопав собі септик зі свого боку межі. А через паркан – ваша криниця, з якої здавна бере воду вся родина. У багатьох випадках септики облаштовують без дотримання санітарних норм. Часто це просто щебінь на дні, який чудово пропускає всі шкідливі речовини у ґрунт, – додає експерт з питань якості питної води.
За його словами, звичайна вода може містити збудники гострої кишкової інфекції.
– Від холери, дизентерії до найпростіших ротавірусних інфекцій – усі ці небезпечні збудники можуть бути у воді. Ще можна отримати вірусне захворювання печінки, гепатит А. Може бути накопичення і в результаті отруєння організму важкими металами: свинцем, ртуттю. До цієї ж категорії належать нітрати, пестициди, нафтопродукти. Першими страждають нирки і печінка. Але вплив може бути і на нервову систему, і на кровоносну систему. Накопичення певних важких металів сприяє розвитку онкологічних захворювань, – застерігає Леонід Бицюра.
І додає, що сьогодні контролем якості води в Україні займаються кілька офіційних структур. Насамперед це лабораторні центри МОЗ та Держпродспоживслужба. Вони надають платні послуги з аналізу води за базовими показниками – приблизно 15 параметрів. У деяких містах, наприклад, в Одесі та Івано-Франківську, функціонують більш потужні лабораторії у складі Державного агентства водних ресурсів. Вони здатні аналізувати вже до 200 різних показників. Розвивається мережа приватних лабораторій.
Найпростішим способом очистки води в домашніх умовах є кип’ятіння. Більшість мікробіологічних забруднень гине, якщо воду кип’ятити протягом 15 хвилин. Потім її слід відстоювати – це дозволить прибрати більші часточки, які осядуть.
Але пам’ятайте: відстоювання некип’яченої води — небезпечне. В комфортних для себе умовах мікробіота буде активно розмножуватися.
Чому старі стандарти вже не працюють?
Ще до початку повномасштабної війни в Україні близько 80% обладнання водопровідно-каналізаційної системи було зношене. Найгірша ситуація — на сході, зокрема в Донецькій області. Та навіть застаріла інфраструктура досі дозволяє очищати воду від мікроорганізмів і паразитів. Система водопідготовки, створена ще за радянських часів, була розрахована передусім на знешкодження збудників кишкових інфекцій.
– Із цим завданням більшість міст і досі справляється. Але за останні 20–30 років склад води значно змінився. Наприклад, сучасні дослідження виявляють мікропластик навіть у тілі новонароджених. Якщо мікробіом водоканали ще можуть усунути, то хімічне забруднення — вже ні, – пояснює Леонід Бицюра.
За його словами, Україна працює над запровадженням європейських вимог щодо якості питної води. Там досить високі параметри і мікробіологічних, і хімічних показників.
– На даний час українські водоканали майже на 95 відсотків не мають обладнання, яке дозволяє в повній мірі відслідковувати всі забруднення, перелічені європейськими документами. Ймовірно, цим питанням ми зможемо зайнятися лише після війни, – зазначає науковець.
Як війна вплинула на якість води?
Бойові дії серйозно погіршили стан систем водопостачання по всій країні. Один із найвідоміших випадків — ситуація після підриву Каховської ГЕС.
– Показовим є і приклад Миколаєва. Там у мережу запустили солонувату воду, щоб дати людям її хоча б для технічних потреб. У результаті отримали руйнування фактично всієї мережі. Загалом понад 500 об’єктів водопровідно-каналізаційної сфери знищено по всій країні. Близько восьми мільйонів людей мають обмежений доступ до води. А частка аварійних мереж у деяких містах зросла до 80 відсотків. Це дуже багато, – наголошує Леонід Бицюра.
Чим загрожують втрати води у мережах?
В Україні вкрай рідко говорять про втрати води. Тим часом дефіцит якісної питної води щороку зростає, і цю проблему не можна ігнорувати. За оцінками експертів, втрати у мережі становлять близько 60%. Це надмірна розкіш у нинішніх умовах.
– У деяких країнах технічну і питну воду подають окремо. У нас же одна й та сама вода тече з усіх кранів. Найбільші втрати фіксують в Одеській, Полтавській і Чернівецькій областях. Більшість міст не має цифрових карт мереж — все зберігається на папері. Сьогодні ніхто не може точно сказати, який обсяг води реально споживається в країні. Обліку немає, але ми повинні до цього прийти, – наголошує фахівець.
За прогнозами Інституту гідробіології НАУ, прогнозами сусідніх європейських держав, показники водності в Україні стрімко падають. Тож якщо й далі витрачати воду без урахування втрат, уже впродовж найближчих п’яти років українські міста можуть зіткнутися з погодинною подачею або навіть тимчасовим відключенням водопостачання.
Наші експерти
Леонід Бицюра, виконувач обов’язків завідувача кафедри екології та охорони здоров’я Західноукраїнського національного університету, член правління Української водної асоціації.
Читайте також:
