Поради про непотрібні речі
Шановні читачі, ми продовжуємо серію публікацій про речі, які на перший погляд здаються непотрібними, а насправді можуть виявитися справжніми скарбами. Веде її експерт з колекціонування Дмитро Жогов. Сьогодні ми розповімо про чайний сервіз «Мадонна».
Сервіз «Мадонна» без Мадонни
У Німеччині в XVIII і XIX століттях стали розписувати фарфор сюжетами картин майстрів Відродження. Особливо популярними були сцени з Мадонною і немовлям Ісусом – ну, щоб все було чинно, благородно і в дусі високих матерій. Можливо, звідти і пішла ця суто радянська назва сервізів – «Мадонна».
А може, все було прозаїчніше.
– О! – сказав хтось із радянських військових, тикаючи пальцем у жінку в довгому одязі та ще й з янголятами навколо, намальовану на чашці, – це ж Мадонна!
– Я-я, – забелькотів тут же продавець-німець. – Беріть. Вашій фройлян дуже сподобається. Вона вас любитиме. І беріть його даром. Тільки швидше, шнель, із наш фатерлянд.
Що зображено на сервізі?
У 1990 році перебування радянських військ на території об’єднаної Німеччини стало визначатися як «тимчасове», а планомірне виведення їх повинно було бути здійснено до 1994 року включно.
І в німецьких газетах навіть писали, що подарують першій сотні радянських солдатів, які збираються покинути Німеччину, по сервізу «Мадонна». А в СРСР «Мадонна» була дуже популярна. Статусна річ – як дача, «Волга» і цукерки «Аппассіоната» до 8 березня.
Ніякої Мадонни там, зрозуміло, не було. Та й у самій Німеччині сервізи називалися інакше – «Марія», «Ульріка», «Фредеріка». А намальовано на сервізі зовсім не біблійну історію – це так, легка антична витівка.
На першому малюнку зображена легенда про пригоди Зевса. Бог-громовержець закохався в німфу Калісто, яка була супутницею Діани. Однак дівчата зі свити богині-діви давали обітницю цнотливості. Щоб спокусити Калісто, Юпітер прийняв вигляд її патронші Діани. І почав спокушати.
На другому малюнку зображені грації-німфи, які карають Купідона, котрий пускає свої стріли в людей навмання. Сервіз із фривольними малюнками, весь у позолоті, був як шматочок того життя. Закордонного, недосяжного, майже міфічного.
Як відрізнити оригінал?
Ось так. Ви піднімаєте очі і задумливо дивитеся на цей сервіз у серванті. Справжні порцелянові вироби німецьких фабрик коштують досить дорого. Наприклад, гарнітур, який складається з більш ніж 90 одиниць приладів, можна продати за суму близько 20-30 тисяч. А оригінал з порцеляни можна впізнати за спеціальним оригінальним клеймом на денці – саме туди спершу всі і дивляться, коли йдеться про гроші. Існує три основні види порцелянових сервізів «Мадонна»: чайний, столовий і кавовий.
Ці набори розраховані на різну кількість осіб – дві, чотири, шість або дванадцять. У набір може входити велика кількість різноманітних предметів: цукорниці, цукерниці тощо.
Набори відрізняються за кольоровою гамою, малюнком і декором – від пурпурової знатності до позолоти вирвиоко.
Історія музею «Радянського побуту»
Сервіз «Мадонна» я собі для музею «Радянського побуту»* купив. І показую екскурсантам.
Це, мовляв, був символ престижу і достатку в СРСР! Руками не чіпати. Наливати каву в чашечки? Боже борони!
Він стояв на чорний день. Який саме чорний день – ніхто не знав. У багатьох «Мадонна» простояла півстоліття в серванті, так і не дочекавшись того самого дня. Благоговійно поглянувши через скло на «Мадонну», відвідувачі йдуть далі. А я посміхаюся. Цей сервіз я купив за (не повірите) 300 гривень. Я сам не повірив, коли купував. Думаю: може, за одиницю?
– Ні. За все, – говорить байдуже продавець.
Але коли він прийшов на пошту, я, розпакувавши, зрозумів, у чому річ. Це був не класичний НДРівський сервіз. І не чехословацький. В Одесі теж в 90-ті освоїли, як робити «Мадонну», і клепали криві чашки, які кришилися в руках. Продавали за сущі копійки. Однак якщо його поставити в сервант – то він виглядав, як справжній. А каву з нього пити – небезпечно. У прямому сенсі слова.
***
Тож подумайте – може, і настав той самий «чорний день» для вашої «Мадонни»? А гірших днів ми, мабуть, і не знали? А цін на них зараз варіюються від 800 до 30 тисяч гривень. І в жодному разі не поспішайте його викидати.
Пишіть, які речі ви бережете. Які шкода викинути. І які – думаєте: може, це комусь потрібно? Не викидайте, доки я не гляну. Наша адреса: 65058, м. Одеса, вулиця Добровольців, 2, офіс 314, або на електронну пошту редакції – gazeta.np@gmail.com
*Створив цей незвичайний музей одеський журналіст Дмитро Бакаєв.
Наші експерти
Дмитро Жогов кілька років вів телепрограму «Подорожі колекціонера», об’їздив усю Україну в пошуках рідкісних приватних зібрань та колекцій. Ось він знає точно, що не можна викидати з квартири.
Читайте також:
