Ключові тези:
Христина Юрчишин із села Суховоля, що на Львівщині, втратила зір відразу після народження. Тому вона не може уявити, як виглядає світ навколо неї, але намагається зробити його кращим і добрішим.
– Коли я народилася, через випадкову післяпологову травму відбулася атрофія обох зорових нервів. Я ніколи не бачила абсолютно нічого. Ближче до 15 років, коли пройшла спеціальне лікування, почала розрізняти світло і тінь, – ділиться 33-річна Христина Юрчишин.
Вона розповідає, що в дитинстві не відчувала себе іншою. Діти залюбки з нею гралися, щоб побігати разом – брали за руку. Болісне усвідомлення своєї інакшості прийшло згодом.
– Коли мені було років шістнадцять, всі йшли гуляти, вже якісь побачення були. Я телефонувала до подруг, а вони мене з собою не запрошували. Мені це було боляче. Дякуючи братові, який ніколи не соромився того, що я не бачу, я увійшла в його компанію. Там подружилася з дівчинкою. Тоді вже все було гаразд: і гуляти ходили, і на дискотеки, всюди. Так я починала поступово приймати той факт, що я не бачу, – згадує Христина.
Досі жінка іноді чує образи. Мовляв, «дівчина з дефектом», «сліпа» тощо. Каже, колись такі слова дуже ранили. Тепер прийшло розуміння, що люди бувають різні: зі своїм рівнем інтелекту та емпатії.
– Якщо я не бачу, це не означає, що я не чую або не розумію. Я дуже люблю, коли до мене звертаються напряму, а не говорять про мене у моїй присутності, звертаючись до когось іншого, – пояснює жінка.
Христина заміжня, разом із чоловіком виховує двох діток. Подружжя живе разом з її батьками, тому, коли народився син, помічників було вдосталь. Але молода мама навчилася самостійно доглядати за малюком. Тож коли з’явилася донечка, вже могла впоратися сама з двома дітьми.
– Мій чоловік бачить. Але перш ніж завагітніти, я консультувалася з генетиками, тому що дуже хвилювалася, аби мої діти були зрячими. Як виявилося, це не передається, адже в мене атрофія зорових нервів набута через травму. Синочок Юрчик вже йде в шостий клас, Яночка – в другий. Вони мені допомагають дуже: син і очі може закапати, і відео для блогу допомагає знімати, – розповідає жінка.
Аудиторія її підписників сьогодні найбільша в ТікТоці – понад 50 тисяч. Трохи менше у Фейсбуці та Інстаграмі. Вести власний блог, розповідати про своє незряче життя з його радісними і не дуже моментами, ділитися роздумами і пояснювати, як воно – не бачити навколишній світ – Христина розпочала два роки тому. Її надихнула історія популярної львівської блогерки, яка також має інвалідність.
– Я раніше тим бавилась, писала пости. Мені то дуже виходило, бо я працювала в мережевих компаніях. Була навіть у статусі директорки в одній з них. А два роки тому я надихнулася блогом Марічки зі Львова – блогерки, яка зі спінально-м’язовою атрофією живе яскравим життям і надихає інших. І думаю, чому б мені не спробувати? – вирішила Христина.
Відео на її сторінці відкривають те, що ховається за лаштунками її життя. Вона розповідає, наприклад, що бачить сни, але вони не такі, як у зрячих людей. У її сновидіннях немає образів або кольорів, зате є доторки, звуки, відчуття. Жінка показує, як на дотик навчилася обирати продукти в магазині. Переконує, що так навіть краще відрізняє стиглі овочі від тих, що ще не дозріли. Іноді вона куховарить, найбільше любить пекти. Хоча зізнається: ця частина побуту лежить переважно на мамі та бабусі. Зате вона чудово може впоратися з прибиранням і доглядом за дітьми.
Особлива частина блогу Христини – пісні. Вона любила співати завжди, брала приватні уроки, має чудовий слух. Тож тепер ділиться своєю творчістю з підписниками, але не тільки. Важливе місце в її житті посідає волонтерська робота.
– Я є організаторкою благодійного туру «Воїне, живи». Вже практично три роки ми виступаємо, збираємо кошти для військових. Кожної неділі їздимо по селах, містах і співаємо. Я, як той шоколад «три в одному»: і організаторка, і ведуча, і співачка, – розповідає Христина.
І додає, що в її команді близько десятка музикантів. Зараз взяли невелику перерву, адже у більшості триває активний весільний сезон. Але обов’язково відновлять свої поїздки та виступи. А результати свідчать – справа дуже потрібна.
– Ми зібрали вже більше півмільйона гривень. Змогли придбати три автомобілі, долучалися багато до інших ініціатив. Купували дрони, тепловізори, реб. Я працюю з військовими напряму. Не дуже довіряю фондам у певних моментах, – каже волонтерка.
За її словами, допомоги на благодійних концертах щоразу стає менше. У перші місяці війни люди більш активно донатили. Тепер зібрані під час акції 10 тисяч вже є дуже високим результатом.
– Я знаю, що людей це вже втомлює. Але військових теж втомлює, та вони йдуть і роблять. Так само і ми повинні робити щось для перемоги. Особисто я черпаю сили в тих військових, які приходять з полону і кажуть: «Я йду служити». Вони витримали пекло і продовжують захищати нас, захищати наші домівки. Це дуже надихає і хочеться таким людям допомагати, – ділиться Христина.
Вона додає, що попри переконання більшості, її головна мрія – не бачити. Вона вчиться приймати себе такою, яка є. Вчиться не давати собі примарних надій, а сподіватися лише на реальні речі. Тому закликає усіх цінувати те, що маємо.
– Звичайно, мені хотілося б бачити цей світ. Але я розумію, що це нереально. Тому моя мрія – мати підписників, з якими я буду ділитися своїми радощами і не дуже радісними моментами. А ще я мрію співати на великій сцені для людей, щоб піднімати їм настрій і допомагати тим, хто цього потребує, – підсумовує співачка, волонтерка і просто жінка, яка обирає яскраве життя попри те, що не може бачити його, а лише відчувати.
Читайте також:
Погода 22 вересня потішить теплом, продовжить літо.
На планеті Земля зберігається підвищена геомагнітна активність. Як поводитися у цей день?
Тиждень глибинних змін та важливих виборів. З 22 по 28 вересня 2025 року – період,…
Як правильно зберігати журавлину, щоб зберегти максимум користі? Заморожування, вода або цукор - вибирайте спосіб,…
Чи можна молитися за всіх поспіль — чи є винятки? Чи може молитва нашкодити тому,…
Непотрібне – не означає марне. Сьогоднішня тема із циклу Дмитра Жогова — жувальна гумка із…