«Бачу серцем, співаю душею»: як блогерка зі Львівщини, яка втратила зір, армії допомагає

Ключові тези:

1. Сліпота не стала перепоною для активного, осмисленого життя.
   Христина Юрчишин від народження не бачить, але будує сім’ю, виховує дітей, веде блог та займається волонтерською діяльністю.
2. Сила в голосі та справі: блогерка надихає, співає та допомагає армії.
   Вона зібрала понад півмільйона гривень на потреби військових, організує благодійні концерти та виступи.
3. Бачити серцем означає бути справжньою.
   Христина не шкодує про те, що не бачить, а вчиться приймати себе, надихати інших та змінювати світ голосом, душею та справами.

Христина Юрчишин із села Суховоля, що на Львівщині, втратила зір відразу після народження. Тому вона не може уявити, як виглядає світ навколо неї, але намагається зробити його кращим і добрішим.

«Якщо я не бачу, це не означає, що не чую»

– Коли я народилася, через випадкову післяпологову травму відбулася атрофія обох зорових нервів. Я ніколи не бачила абсолютно нічого. Ближче до 15 років, коли пройшла спеціальне лікування, почала розрізняти світло і тінь, – ділиться 33-річна Христина Юрчишин.

Вона розповідає, що в дитинстві не відчувала себе іншою. Діти залюбки з нею гралися, щоб побігати разом – брали за руку. Болісне усвідомлення своєї інакшості прийшло згодом.

– Коли мені було років шістнадцять, всі йшли гуляти, вже якісь побачення були. Я телефонувала до подруг, а вони мене з собою не запрошували. Мені це було боляче. Дякуючи братові, який ніколи не соромився того, що я не бачу, я увійшла в його компанію. Там подружилася з дівчинкою. Тоді вже все було гаразд: і гуляти ходили, і на дискотеки, всюди. Так я починала поступово приймати той факт, що я не бачу, – згадує Христина.

Досі жінка іноді чує образи. Мовляв, «дівчина з дефектом», «сліпа» тощо. Каже, колись такі слова дуже ранили. Тепер прийшло розуміння, що люди бувають різні: зі своїм рівнем інтелекту та емпатії.

– Якщо я не бачу, це не означає, що я не чую або не розумію. Я дуже люблю, коли до мене звертаються напряму, а не говорять про мене у моїй присутності, звертаючись до когось іншого, – пояснює жінка.

Христина заміжня, разом із чоловіком виховує двох діток. Подружжя живе разом з її батьками, тому, коли народився син, помічників було вдосталь. Але молода мама навчилася самостійно доглядати за малюком. Тож коли з’явилася донечка, вже могла впоратися сама з двома дітьми.

– Мій чоловік бачить. Але перш ніж завагітніти, я консультувалася з генетиками, тому що дуже хвилювалася, аби мої діти були зрячими. Як виявилося, це не передається, адже в мене атрофія зорових нервів набута через травму. Синочок Юрчик вже йде в шостий клас, Яночка – в другий. Вони мені допомагають дуже: син і очі може закапати, і відео для блогу допомагає знімати, – розповідає жінка.

І блогерка, і ведуча, і співачка

Аудиторія її підписників сьогодні найбільша в ТікТоці – понад 50 тисяч. Трохи менше у Фейсбуці та Інстаграмі. Вести власний блог, розповідати про своє незряче життя з його радісними і не дуже моментами, ділитися роздумами і пояснювати, як воно – не бачити навколишній світ – Христина розпочала два роки тому. Її надихнула історія популярної львівської блогерки, яка також має інвалідність.

– Я раніше тим бавилась, писала пости. Мені то дуже виходило, бо я працювала в мережевих компаніях. Була навіть у статусі директорки в одній з них. А два роки тому я надихнулася блогом Марічки зі Львова – блогерки, яка зі спінально-м’язовою атрофією живе яскравим життям і надихає інших. І думаю, чому б мені не спробувати? – вирішила Христина.

Відео на її сторінці відкривають те, що ховається за лаштунками її життя. Вона розповідає, наприклад, що бачить сни, але вони не такі, як у зрячих людей. У її сновидіннях немає образів або кольорів, зате є доторки, звуки, відчуття. Жінка показує, як на дотик навчилася обирати продукти в магазині. Переконує, що так навіть краще відрізняє стиглі овочі від тих, що ще не дозріли. Іноді вона куховарить, найбільше любить пекти. Хоча зізнається: ця частина побуту лежить переважно на мамі та бабусі. Зате вона чудово може впоратися з прибиранням і доглядом за дітьми.

Особлива частина блогу Христини – пісні. Вона любила співати завжди, брала приватні уроки, має чудовий слух. Тож тепер ділиться своєю творчістю з підписниками, але не тільки. Важливе місце в її житті посідає волонтерська робота.

– Я є організаторкою благодійного туру «Воїне, живи». Вже практично три роки ми виступаємо, збираємо кошти для військових. Кожної неділі їздимо по селах, містах і співаємо. Я, як той шоколад «три в одному»: і організаторка, і ведуча, і співачка, – розповідає Христина.

І додає, що в її команді близько десятка музикантів. Зараз взяли невелику перерву, адже у більшості триває активний весільний сезон. Але обов’язково відновлять свої поїздки та виступи. А результати свідчать – справа дуже потрібна.

Сил додають військові

– Ми зібрали вже більше півмільйона гривень. Змогли придбати три автомобілі, долучалися багато до інших ініціатив. Купували дрони, тепловізори, реб. Я працюю з військовими напряму. Не дуже довіряю фондам у певних моментах, – каже волонтерка.

За її словами, допомоги на благодійних концертах щоразу стає менше. У перші місяці війни люди більш активно донатили. Тепер зібрані під час акції 10 тисяч вже є дуже високим результатом.

– Я знаю, що людей це вже втомлює. Але військових теж втомлює, та вони йдуть і роблять. Так само і ми повинні робити щось для перемоги. Особисто я черпаю сили в тих військових, які приходять з полону і кажуть: «Я йду служити». Вони витримали пекло і продовжують захищати нас, захищати наші домівки. Це дуже надихає і хочеться таким людям допомагати, – ділиться Христина.

Вона додає, що попри переконання більшості, її головна мрія – не бачити. Вона вчиться приймати себе такою, яка є. Вчиться не давати собі примарних надій, а сподіватися лише на реальні речі. Тому закликає усіх цінувати те, що маємо.

– Звичайно, мені хотілося б бачити цей світ. Але я розумію, що це нереально. Тому моя мрія – мати підписників, з якими я буду ділитися своїми радощами і не дуже радісними моментами. А ще я мрію співати на великій сцені для людей, щоб піднімати їм настрій і допомагати тим, хто цього потребує, – підсумовує співачка, волонтерка і просто жінка, яка обирає яскраве життя попри те, що не може бачити його, а лише відчувати.

Читайте також:

• Наші люди: «Треба жити і працювати на Перемогу»: як сестри-близнючки допомагають ЗСУ
• Стати на милиці і дочекатися перемоги: про що мріє вишивальниця із Сумської області