Ключові тези:
- Довговічність шлюбу – результат поваги, терпіння та взаємної підтримки. Володимир та Олена наголошують: поступатися важливіше, ніж перемагати, особливо у непрості часи.
- Особиста реалізація – запорука міцної сім’ї. Подружжя реалізувалося у професії мрії: Володимир — як журналіст і поет, Олена — як лікар-гомеопат.
- Спільна творчість та захоплення зберігають тепло у відносинах. Літературні збірки, танці, вірші та загальне почуття гумору допомагають їм залишатися активними та натхненними навіть через півстоліття.
Півстоліття разом: «Поступатися важливіше, ніж перемагати»
Дніпряни Олена та Володимир Рудови відсвяткували в червні золоте весілля. Вони поділилися своїми секретами сімейного довголіття й взаємопідтримки, особливо актуальними у воєнний час.
Кохання, як у кіно
Знайомство Володимира та Олени відбулося в дусі радянських фільмів про передовиків виробництва: хлопець працював майстром на шлакоблочному заводі, а дівчина була там лаборантом і паралельно вчилася в технікумі.
Володимир одразу примітив юну симпатичну працівницю. Але в її молодості й крилася заковика: Олені було лише вісімнадцять, а хлопцю – вже 27 із хвостиком. І як згодом зізнавалася наша героїня: майже на 10 років старший залицяльник спочатку здавався їй мало не дідом, та й робочий спецодяг шарму та романтики йому не додавав.
Але Володимир поступово підкорив Олену інтелектом, присвяченими їй віршами, а також тим, що заради дівчини кинув курити.
Весілля молоді зіграли 28 червня 1975 року – менш ніж через рік після знайомства. Весільну сукню Олена з сестрою зшили самі. Увечері, напередодні свята, наречена, яка того дня отримала в технікумі диплом, допізна пришивала до віночка фату. Зате гості були одностайні: «Молода – як з обкладинки журналу».
Кожен знайшов роботу мрії
Після весілля подружжя оселилося в половині приватного будинку, якою їм поступилися батьки чоловіка, де і живе донині.
Володимир, якого завжди вабила творча робота, швидко завершив свою виробничу кар’єру і понад тридцять років пропрацював журналістом у редакції багатотиражної газети Дніпропетровського трубопрокатного заводу.
– У свою роботу я був просто закоханий, настільки вона відповідала моїм нахилам і здібностям, – зізнається Володимир Опанасович. – Крім незліченних статей і заміток, свого часу я навіть написав гімн заводу й було дуже приємно, коли він лунав на громадських заходах. Не раз мені пропонували перейти журналістом у солідніші видання, але я завжди відмовлявся. У заводській редакції для мене була важлива перевага: як людина, що пише вірші, я міг регулярно публікувати їх у своїй газеті, отримуючи зворотний зв’язок від вдячних читачів.
Олена також не відставала від чоловіка в підкоренні професії своєї мрії. Вона давно хотіла стати лікарем і, хоч не з першого разу, але вступила на лікувальний факультет Дніпропетровського медичного інституту. Усі шість років навчання вона, завдяки високим оцінкам, отримувала стипендію, а ночами підробляла медсестрою в стаціонарі. Тож теорія і практика йшли пліч-о-пліч. Пізніше Олена серйозно захопилася гомеопатією, яка й стала справою всього її життя. Уже багато років наша героїня не тільки допомагає пацієнтам, які інколи стають майже членами її сім’ї, а й пише наукові праці на теми гомеопатії й сама дотримується рекомендацій гомеопатичної медицини.
Секрети сімейного довголіття
– Безумовно, реалізованість у роботі зміцнила наш сімейний союз, – впевнена Олена Леонідівна. – Кожен був зайнятий улюбленою справою, і, коли ми вечорами нарешті зустрічалися вдома, були раді бачити одне одного і нам завжди було про що поговорити.
Ще однією сполучною ланкою стосунків Володимира та Олени від самого початку стала література. Причому йдеться не про аматорські віршики для домашнього альбому, а про повноцінні твори. Вірші та гуморески подружжя Рудових часто публікувалися у всесоюзних, всеукраїнських та обласних виданнях, у співавторстві вони випустили дві збірки сатири та гумору «Скільки того життя» і «Тонкий розрахунок».
Володимир Опанасович досі веде активну творчу діяльність, публікуючись на літературних сайтах і в соціальних мережах. Олена Леонідівна на пенсії теж не нудьгує – вона серйозно захопилася танцями й не раз перемагала у всеукраїнських танцювальних конкурсах у своїй віковій категорії. Зараз дніпрянка періодично виступає з пасадоблем або східним танцем на святах у місцевій бібліотеці. Творчі хобі не тільки дарують подружжю заряд енергії, а й допомагають відволікатися від наших суворих реалій.
– Хоча чесно зізнаємося, незважаючи на півстоліття разом і безліч спільних інтересів, «притирання характерів» у нашій парі триває донині, – констатує Володимир Опанасович. – Причому частіше я випробовую терпіння дружини – буваю нестриманий, самозакоханий, звик, щоб останнє слово залишалося за мною. Але з віком розумієш, наскільки важливішою за твою правоту і перемогу в суперечці є спокійна атмосфера в домі та гармонія з другою половинкою. Тому раджу молодятам частіше поступатися одне одному, проявляти більше терпіння, зайвий раз змовчати, навіть якщо ви тричі праві. Особливо це важливо під час війни, коли нерви у всіх і так на межі. І насамперед моя порада адресована чоловікам, адже жінки гостріше реагують на небезпеку, вибухи, прильоти, і наше завдання – підтримати та заспокоїти їх.
До речі, у день сімейного ювілею Володимир Рудов присвятив своїй Олені Прекрасній такий чотиривірш:
«Кем бы был я, по жизни шагая,
Примеряясь и к этой, и к той.
А с тобою, моя золотая,
Я сегодня и сам золотой».
Читайте також:
