Ключові тези:
- Справжня віра – не в бездоганності, а у вірності: Пророк Ілля був людиною глибокої віри, а й слабкостей – він втомлювався, боявся, зневірився. Однак саме таких людей Бог зміцнює та веде.
- Божа сила – не завжди в бурі, а в тиші: Господь втішає пророка не гнівом, а «віянням тихого вітру», нагадуючи, що благодать часто приходить непомітно, але точно на часі.
- Пророче служіння – передача вогню, а не слава одного: Ілля передає дух пророцтва Єлисею, показуючи, що духовне життя – це ланцюг учнівства і спадкоємності, що триває у Церкві.
Чого навчитися нам у пророка Іллі?
20 липня за новоюліанським календарем і 2 серпня – за юліанським – Церква вшановує пам’ять святого пророка Божого Іллі – одного з найбільших праведників Старого Завіту.
Це була людина полум’яної віри, чоловік сміливості, ревнитель правди та чистоти віри. Господь дарував йому силу не лише словом, а й ділом свідчити про істину.
Святе Письмо розповідає, як пророк Ілля вступив у відкрите протистояння з нечестивим царем Ахавом і царицею Єзавелью, і з чотирмастами пророками Ваала. Він запропонував: нехай кожен принесе жертву – він Господу, а вони – своєму ідолові, – і чия жертва буде прийнята вогнем із неба, той і служить істинному Богові. Пророки Ваала кликали даремно, а коли помолився Ілля, з неба зійшов вогонь і попалив жертву, дрова, каміння та навіть воду навколо. Народ побачив це і вигукнув: Господь є Бог!
Але навіть такий праведник, як Ілля, не був чужий людській немочі. Втомившись душею, гнаний і забутий, він пішов у пустелю і в розпачі вигукнув: «Досить уже, Господи, візьми душу мою». І що робить Господь? Він не викриває, не карає, але з ніжною турботою підкріплює Свого пророка: посилає ангела з їжею, а потім з ̛̛ являється Сам – не в бурі, не у вогні, а в «віянні тихого вітру». Саме в цьому тихому, ледве вловимому подиху Ілля розпізнав Божу присутність. У цьому подиху є образ дії Святого Духа, який приходить втішно і потаємно.
Особливе місце у житії Іллі займає його піднесення на небо. Разом із учнем Єлисеєм він іде до Йордану, знаючи, що незабаром буде взято від землі. «Проси, що зробити тобі, перш ніж я буду взятий», – каже він. І Єлисей просить найбільше: «Дух, який у тобі, нехай буде на мені подвійно». Це не прохання про славу, а прохання про силу духовну. І коли вогненна колісниця відносить Іллю на небо, Єлисей залишається з його милістю (плащем пророка) і з новим даром благодаті. З цього моменту справа Іллі продовжує жити – вже в Єлисеї, а згодом і в інших праведниках.
Чому ж навчає нас усе це?
По-перше, тому, що справжні пророки – це не бездоганні герої, а люди з живою вірою та людськими слабкостями. Вони страждали, втомлювалися, боялися, але йшли шляхом Божим. Господь не обирає досконалих – Він удосконалює вибраних. Він зміцнює їх Своєю благодаттю, як зміцнив Іллю.
По-друге, ми бачимо, що пророче служіння – це не подвиг наодинці, не справа однієї людини. Пророки залишали по собі учнів, а ті – своїх учнів. Так від серця до серця, від покоління до покоління передавалася не лише віра, а й благодать. Ця духовна спадщина не зникла – вона жива і понині в Церкві Христовій: від апостолів вона перейшла до священнослужителів, а через них – до всього народу Божого.
Згадуючи пророка Іллю, ми не просто згадуємо історію. Ми звертаємося до святого, чий дух і нині живе у Церкві. Молячись йому, ми просимо у Господа тієї самої ревнощі щодо віри, тієї ж сили духу, тієї ж втішної тиші в момент випробувань. І коли нам важко, коли здається, що немає сил – пам’ятатимемо: благодать Божа приходить саме тоді, коли ми її найбільше потребуємо. Іноді – у вогні. А частіше – у тихому віянні вітру.
Молитва пророку Іллі про дарування дощу
Владико, Господи Боже наш! Ти виконав прохання пророка Іллі Фесвітянина заради його любові до Тебе: за його молитвою Ти стримав дощ, а потім знову дарував землі плодоносну вологу.
Сам, Владико всіх, щиро благаємо Тебе: з ласки Твоєї пошли дощ багатий людям Твоїм. Простивши наші гріхи, зішли дощ на ті місця, де його просять і потребують. Обрадуй землю – заради людей Твоїх, дітей, худоби і всього живого творіння, бо всі від Тебе очікують, що Ти даси їм їжу у свій час.
Бо Ти Бог наш – Бог, що милує і спасає, і Тобі славу посилаємо, Отцю і Сину, і Святому Духові, нині, і завжди, і на віки віків. Амінь.
За матеріалами православної преси
Читайте також:
