Ключові тези:
- Війна змінює людей – і це гаразд. Близьким потрібно прийняти, що ті, хто повертається з фронту, стають іншими, і навчитися з цим жити.
- Підтримка – це про повагу кордонів. Не варто несподівано торкатися, тиснути питаннями чи нав’язувати свої погляди. Краще запитати, аніж нав’язувати.
- Слухати – важливіше, ніж говорити. Без оцінок, без порад, без спроб «виправити» — лише щира присутність та готовність бути поряд.
- Жодної жалю та порівнянь. Військові не жертви. Їхній досвід — унікальний, і він не підлягає порівнянню чи «мотиваційному» аналізу.
Коли захисник або захисниця приїздять додому у відпустку – це невимовна радість для всієї родини. Водночас досвід багатьох сімей показує: не завжди просто спілкуватися з людиною, яка була на війні і бачила справжнє пекло.
Психологиня Оксана Фігурська дала кілька основних порад, щоб налагодити коректне спілкування в родині.
– Я, спілкуючись з сім’ями захисників і захисниць, часто чую таке: це не ті люди, з якими брали шлюб, з якими жили багато років. Вони перестали бути відкритими, можуть поводитися замкнено, відсторонено. Насправді вкрай рідко трапляється, щоб війна не позначилася на характері воїна. І це нормально. Треба навчитися з цим взаємодіяти, – говорить психологиня.
Дотримуватися особистих кордонів
Ветерани і діючі військовослужбовці часто можуть бути настороженими та зосередженими, вони продовжують перебувати в очікуванні небезпеки навіть вдома. Така захисна реакція у них виробляється після участі в бойових діях. Тому фахівці радять не підходити зі спини, зненацька не обіймати і не лякати жартома. Поставтеся з розумінням до незвичної реакції на голосні або різкі звуки.
– Запитуйте людину, що для неї зараз може бути підтримкою з вашого боку. Добре, якщо домовитися використовувати стоп-слово, коли тема розмови переходитиме в «заборонене» русло, – радить Оксана Фігурська.
Слухати без осуду
Не варто давати оцінку людині або її вчинкам. Слухайте її, але не осуджуйте. Війна – це не завжди про геройство і перемоги. Це ще про втрати, про страх, про біль і багато інших різних почуттів. Військові можуть не хотіти ділитися своїми переживаннями, тоді не дошкуляйте їм запитаннями. Але коли вони відкриваються – будьте готові слухати і дякуйте за те, що людина вам довіряє.
Водночас психологиня радить не боятися говорити про свої почуття, переживання або страх.
– Уникайте слів «жах», «кидай це все», «навіщо це тобі потрібно». Але говоріть про свої відчуття. Наприклад, такі фрази – «я не знаю, що сказати», «мені важко про це запитати», «мені незручно говорити про це» дають співрозмовнику відчути ваші переживання. Не бійтеся визнавати свій стан. Нагадуйте про свою любов, висловлюйте визнання і захоплення, якщо справді це відчуваєте, – рекомендує експертка.
Якщо важко говорити про якісь речі, можна написати листа або надіслати повідомлення у месенджері, в якому спілкуєтеся.
Підтримувати без повчань
Будьте готові до того, що тепер у житті рідної людини (дружини або чоловіка) є нові важливі особи. Не ревнуйте до побратимів.
– В екстремальних ситуаціях, коли люди рятують одне одному життя, вони стають дуже значущими одне для одного. Тому поставтеся з розумінням, що військовий у відпустці багато часу проводить за переписками або телефонними розмовами з побратимами, – зауважує Оксана Фігурська.
Не порівнювати з іншими
Кожна людина має власний життєвий досвід. Але воєнний досвід і його вплив на військового або ветерана – ще більш унікальний. Не існує однакових сценаріїв, як психіка це сприймає. Тому порівняння, а тим паче спроби поставити у приклад чужу ситуацію, сприймаються як знецінення.
Однаково погано працює приклад «успішного успіху» демобілізованого ветерана і сумна історія того, хто не зміг реалізуватися після воєнного досвіду.
Не принижувати жалістю
Жалість може мати велику руйнівну силу, особливо в критичних ситуаціях. Не ставтеся до військових, як до жертв. Нехай вони будуть для вас тими, хто пережив важкі обставини, але зміг їх подолати.
Вас також можуть зацікавити новини:
