Ключові тези
- Закриття сільських шкіл загрожує зникненням громад.
Освітня реформа, яка передбачає припинення фінансування шкіл із менш ніж 45 учнями, може призвести до масового результату населення із сіл та втрати соціальної інфраструктури. - Рішення на місцях різняться: одні здаються, інші борються.
Деякі регіони знаходять способи адаптації (наприклад, Закарпаття будує мережу ліцеїв, Вінниччина приваблює переселенців), тоді як інші перебувають у стані тривожного очікування. - Реформа мотивована економією, але наслідки може бути соціально руйнівними.
Держава заощаджує, скорочуючи витрати на дорогу сільську систему освіти, проте така економія загрожує втратою майбутнього для багатьох населених пунктів та їх мешканців.
У місті за дитину борються. У селі просто закривають школу. Як ставляться до освітньої реформи у громадах?
Немає школи – немає села
З вересня в Україні можуть закрити сотні шкіл, де навчається менше ніж 45 учнів. Чиновники посилаються на скорочення народжуваності, малу наповнюваність класів і низьку якість освіти в сільських закладах. Але часто в таких обговореннях ігнорують головне: чи не стане масове закриття малокомплектних шкіл вироком для населених пунктів, де вони знаходяться? Бо саме дитячий садок, школа, сімейна амбулаторія або фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП) завжди були місцями тяжіння людей. Коли зникає хоча б один із цих елементів, мешканці починають шукати інше місце для життя — зручніше, ближче до інфраструктури. А за відсутності школи не йдеться навіть про перспективу: ніхто не поїде жити туди, де немає умов для освіти дітей.
Загалом, коли мова йде про закриття великої кількості шкіл і ускладнення доступності освіти для багатьох дітей, це питання має широко обговорюватись владою, освітянами та батьками. Далі оскільки за відсутності шкіл люди будуть вимушені їхати в пошуках кращого життя для дітей в міста, інші населені пункти або за кордон, потрібно порушити питання про бодай якісь можливості розвитку населених пунктів, де вже не буде шкіл. Бо ніхто не поїде жити і працювати туди, де немає найважливіших елементів інфраструктури. Це питання до влади, яка повинна створювати умови для рівномірного розвитку громад на своїй території, а не збільшувати кількість неперспективних населених пунктів.
Керівники багатьох регіонів добре розуміють: військові, які прийдуть з фронту, повинні десь працювати і будувати мирне життя зі своїми родинами. Для цього потрібні не лише робочі місця, а й школи, щоб дітям не доводилось кожного дня витрачати декілька годин, щоб дістатись учбового закладу. А там, де чоловіки не повернуться з фронту, вся відповідальність ляже на плечі жінок і дітей-підлітків, яким частину господарських справ доведеться взяти на себе. І щоб за таких умов дитині встигати ще навчатись, школа, звісно, повинна бути не у сусідньому селі за десятки кілометрів, а ближче.
Поза увагою залишається також проблема скорочення ставок освітян після закриття шкіл – вже не буде куди в селах працевлаштовуватися молодим фахівцям, а вчителі-пенсіонери втратять роботу і вимушені будуть виживати на невелику освітянську пенсію. За межею бідності опиняться люди, які відроджували освіту в незалежній Україні. Чи справедливо це стосовно них?
Що відбувається в регіонах?
До таких сумних перспектив по-різному поставились в регіонах країни.
Івано-Франківська область
Наприкінці березня 2025 року у ЗМІ з’явилась інформація, що в Івано-Франківській області можуть закрити 50 шкіл у 25 громадах. Це, звісно, дуже налякало людей. Але директор обласного департаменту освіти Віктор Кімакович заспокоїв, що рішення ще не ухвалено: «У 2025-2026 навчальних роках нічого не міняється, а у 2026-2027 — побачимо».
Закарпатська область
В Ужгороді перспективи шкільної освіти вже неодноразово обговорювали за участю керівників 63 громад. І мова йшла не про необхідність «втиснутись» у цифри, надані Міносвіти, а про особливості Закарпатської області – гірська місцевість з важкими дорогами, коли дістатись сусіднього села – велика проблема. І тому область сміливо заявила про формування потужної мережі академічних ліцеїв, де учні матимуть можливість отримати повну середню освіту. Таких навчальних закладів з 2027 року буде в області 107 (для порівняння, наприклад, в Одесі – всього 32).
Села, які борються
Вінниччина
У селі Ладижинські Хутори на Вінниччині, аби зберегти місцеву двоповерхову школу зі спортивним залом та укриттям, запрошують родини з дітьми шкільного віку, які залишили окуповані території, втратили домівку або опинилися у складних життєвих обставинах і готові до переїзду. Їм безкоштовно нададуть житло, допоможуть з роботою і створять комфортні умови для життя й навчання.
У селі працюють «Укрпошта», два магазини, ФАП, будинок культури, бібліотека і дошкільна установа. У селі проведено високошвидкісний інтернет (оптоволокно). Є можливість влаштуватися на роботу, що важливо для переїзду. Школа – дуже важливий елемент місцевої інфраструктури. І декілька сімей з різних куточків України вже переїхали до Ладижинських Хуторів.
Чи можна економити на дітях?
У приватних бесідах освітяни казали, що, на їхню думку, справа не в зменшенні кількості учнів у школах і не у необхідності захищати права дітей на якісну освіту. Справа в грошах. Закриття шкіл дозволить зекономити бюджетні кошти. На освіту одного учня із села держава в середньому на рік витрачає 30,4 тисячі гривень, а в місті – 24,4 тисячі гривень. У деяких селах вартість навчання одного учня сягає понад 51 тисячу гривень. Це повʼязано з потребою утримувати й виплачувати зарплату працівникам великої кількості шкіл, у яких навчається мало учнів. Тобто освіта в селах коштує дорожче, але, на думку фахівців Міносвіти, не виправдовує ці кошти якістю. Отже, переїзд школярів до міст є вигідним державі фінансово.
***
Сільська освіта справді коштує дорожче. Але ціна втрати громади — ще вища. Бо якщо в селі не буде школи, там не буде і майбутнього.
Читайте також:
