У газеті «На пенсії» (№24 від 17 червня),а також на однойменному сайті ми розповідали про будівництво Біломорсько-Балтійського каналу — одного з найстрашніших проєктів сталінської епохи, зведеного буквально на людських кістках. Як і обіцяли, продовжуємо цю тему.
Сьогоднішня публікація — про Нафталія Френкеля, людину, яка керувала будівництвом Біломорсько-Балтійського каналу. Його біографія — яскравий приклад того, як у радянський час злочинне минуле не тільки не заважало, а іноді й допомагало зробити кар’єру.
Торгівля та контрабанда
Людину, яка керувала будівництвом Біломорсько-Балтійського каналу, звали Нафталій Френкель. Дослужився він до генерал-лейтенанта інженерно-технічної служби та посади керівника Головного управління таборів залізничного будівництва НКВС СРСР. Але стартував зовсім із іншого.
Народився Френкель у 1883 році у Константинополі, а незабаром родина переїхала до Одеси. З п’ятнадцяти років почав працювати у будівельній компанії, у сімнадцять він був уже виконробом у будівельній фірмі, потім навчався у будівельному технікумі в Німеччині.
Повернувшись, продовжив працювати у будівельній галузі, а набравшись досвіду, зайнявся торгівлею деревом.
На півдні росії його прозвали «лісовим королем Чорного моря»: він постачав деревину до країн Близького Сходу. У роки першої світової війни не пройшов повз можливості підзаробити на продажу зброї. Ще до лютневої революції він відчув, що в росії погано пахне і перевів «усе, що нажите непосильною працею» до Туреччини. Та й сам туди звалив.
Про чорну біржу та зв’язки з чекістами
У роки НЕП, коли з’явилася певна стабільність, він став навідуватися до СРСР, здружився з чекістами і створив, на кшталт себе, чорну біржу для скуповування у громадян цінностей і золота за «дерев’яні» рублі. До цього, 1918-го, він потоваришував із Мойшею Вольфовичем Вінницьким (у світі – Мішкою Япончиком), який із бандитів перекваліфікувався. Ні, не в кербуди, як Остап Бендер, а став у 1919 році командиром революційного полку імені Леніна.
Отже, Френкель пізніше став наїжджати до Одеси, де створив не якісь «Роги та копита», а серйозний підпільний трест із спеціалізацією на контрабанді. Для цього в 1921 році він організував пароплавну компанію. І під її прикриттям завозив контрабандний товар. Мало того, він створив артілі, де шили модний одяг під маркою відомих фірм. Товар розлітався через його людей у магазинах, ресторанах та готелях. Як то кажуть, жадібність фраєра згубила.
Діяльність Френкеля набула таких масштабів, що нею зацікавився Фелікс Дзержинський. В Одесу виїхав член колегії ОДПУ Дерибас (нащадок тих, хто отримав прізвище власника кріпаків одного зі засновників міста — Хосе де Рібаса). Восени 1923 року Нафталія Ароновича заарештували, а у січні 1924 року колегія ОДПУ засудила його до страти. Звинуватили Френкеля у присвоєнні восьми тисяч доларів, які йому передав на зберігання один із чекістів у Константинополі.
На Соловках будував лазні
У подальшому вишку йому замінили на десять років у Соловецькому таборі особливого призначення. Умови там були пекельні: воші, людей косив висипний тиф. Френкель запропонував за добу збудувати лазню, попросивши виділити йому людей. Виділили. Збудував. Потім він спорудив лазні на інших табірних пунктах. Потім його перевели до Кема.
Щоб зрозуміти «затишок і комфорт» цього північного містечка, слід пам’ятати легенду про те, що назва його походить від абревіатури недрукованого виразу, який нібито використовувався Петром I в указах про висилку на Північ, ось як це звучало російською: «выслать К Е…й Матери».
Так от, Френкель виявив там великі запаси вироблених шкір. Він відшукав серед ув’язнених кушнірів та шевців і налагодив виробництво взуття, яке відправляли на продаж до Москви. Це дало доходи табору та можливість розвивати інші виробництва. У 1926 році зек Френкель очолив експлуатаційно-виробничий відділ управління табору, відповідаючи за розвиток виробничої діяльності та господарську частину. Він відразу замінив стандартний зеківський пайок на чіткий метод розподілу їжі залежно від вироблення, що дозволило різко збільшити продуктивність праці.
У 1926 році строк Френкелю було скорочено до п’яти років, а влітку 1927 року його було достроково звільнено. Йому запропонували очолити у Москві виробниче представництво всіх таборів ГУЛАГу.
Кар’єра на людських кістках
1930 року Френкель керував будівництвом таборів у Республіці Комі, з 1930 по 1931 рік — начальник виробничого відділу ГУЛАГу, з 1931 по 1933 рік працював у Біломорбуді ОДПУ, а за участь у будівництві каналу його нагородили орденом Леніна. З серпня 1933 року – начальник будівництва Байкало-Амурської залізниці. Після БАМа став начальником Управління залізбуду НКВС на Далекому Сході та одночасно заступником начальника ГУЛАГу.
З початком війни відомство Френкеля кинули на будівництво прифронтових (рокадних) доріг. Під час оборони Сталінграда за його наказом ув’язнені розібрали залізничну колію БАМ — Тинда та перекинули рейки на будівництво залізниці від Ульяновська до Сталінграда, необхідної для прискореного підвезення запасів та поповнень до міста. Робота була виконана в найкоротші терміни: 1 листопада 1942 року магістраль довжиною 992 кілометри була прийнята в експлуатацію, а побудована вона була всього за шість місяців.
Нафталія Френкеля було звільнено з МВС СРСР за станом здоров’я в 1947 році, помер у 1960 році у віці 77 років.
Читайте також:
