Що ви дізнаєтесь:
- Апостоли Петро і Павло стали стовпами Вселенської Церкви, пройшовши шлях від сумнівів і гонінь до полум’яної віри та мученицького подвигу.
- Петро – символ сповідуючої віри та пастирства, Павло – уособлення богословської глибини та місіонерського подвигу.
- Їх поєднує гаряча любов до Бога, відданість істині та мужність у випробуваннях, незважаючи на різні характери та долі.
- Приклад їхнього життя і служіння залишається актуальним і надихаючим для всіх християн, які прагнуть духовної зрілості.
Щороку 29 червня (за новоюліанським календарем) і 12 липня (за юліанським) Церква молитовно згадує славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла.
Ці два великі чоловіки стали не просто учнями Христа, а й стовпами усієї Вселенської Церкви. Вони пройшли непростий шлях: від простого рибалки і законовчителя до полум’яних проповідників Істини, від сумнівів – до міцної віри, від гонінь – до мученицької смерті.
Ким були Петро та Павло?
Апостол Петро
Апостол Петро, який раніше носив ім’я Симон, був рибалкою, братом апостола Андрія. Христос покликав його першим і сказав: «Ти – Петро (тобто камінь), і на цьому камені Я збудую Церкву Мою». Петро завжди був поруч з Учителем, нерідко говорив від імені усіх апостолів, а тому його слово звучить особливо жваво і проникливо. Він тричі зрікся, але тричі і сповідав любов до Христа, за що отримав повеління: «Паси овець Моїх».
Після зішестя Святого Духа Петро став гарячим і мужнім проповідником. Його слово в день П’ятидесятниці навернуло до віри тисячі людей. Він зцілював, викривав, терпів гоніння і ув’язнення, але не переставав благовістити. У Римі він закінчив своє земне мандрування хресною смертю, попросивши розіп’яти себе догори ногами, вважаючи себе негідним померти, як Господь.
Апостол Павло
Апостол Павло, в миру Савл, був людиною вченою, ревним фарисеєм. Спочатку він був запеклим противником християн, переслідував Церкву, але Господь явив йому Себе і перетворив його серце. На шляху до Дамаска він почув голос: «Савле, Савле, що ти гониш Мене?» – і осліп тілесно, але прозрів духовно.
З тих пір Павло став палким проповідником Христової істини. Він пройшов безліч країн, заснував багато громад, написав послання, що увійшли до Нового Завіту. Його богослов’я глибоке, його слово – надихаюче. Він переніс голод, ув’язнення, побої, корабельні аварії і, як Петро, прийняв мученицьку смерть у Римі. За переказами, йому відрубали голову мечем, як римському громадянину.
Апостоли Петро і Павло уособлюють два начала, два дари Церкви. Петро – живу, просту, сповідуючу віру, Павло – розум, слово, місіонерський порив. Їх пам’ять святкується разом, бо вони, хоча і були різними за складом, служили Єдиному Христу.
Що об’єднує Петра і Павла?
Що ж їх об’єднує? Гаряча любов до Бога, самовідданість, відданість істині, мужність у випробуваннях. Вони знали, що їхній шлях – це не шлях слави, а шлях хреста. Але вони не відступили, не злякалися, не охолонули – і тому стали великими в очах Церкви.
І нам, що живемо в інший час, але під тим самим небом, залишено їхній приклад. Кожен з нас покликаний трудитися на своїй духовній ниві – власній душі. Як колись Петро і Павло обробляли ниву людських сердець, так і ми повинні дбати про спасіння своєї душі: молитвою, добрими справами, смиренням, терпінням, любов’ю.
Нас можуть лякати хвороби, негаразди, старість, скорботи. Але Господь поруч – і святі апостоли поруч. Вони моляться за нас і можуть зміцнити кожного, хто з вірою до них звертається. Їхні послання – це не тільки стародавні тексти, але й живе слово, що звучить і сьогодні. Читайте їх. Вникайте. Втішайтеся.
Нехай у нашому серці вкорениться віра апостола Петра і ревність апостола Павла. Нехай Господь за їхніми молитвами зміцнить нас у доброму подвизі віри, любові й терпіння.
Святі апостоли Петре і Павле, моліться Богу за нас!
За матеріалами православної преси
Читайте також:
