Дитячий церебральний параліч (ДЦП) дозволяє дівчині пересуватися тільки з допомогою ходунків. Проте вона зуміла здобути освіту, закінчила університет. Сьогодні творчість допомагає Інна не просто вижити, а й розвиватися і рости у своєму ремеслі.
Маленькою дівчинкою Інна залишилася без материнської любові та опіки. Матір покинула доньку, поїхала шукати кращої долі. Бабуся залишилася найріднішою людиною, яка ростила і допомагала в усьому. Саме її стараннями Інні зробили операцію, яка свого часу підняла дівчинку з візка на ходунки. Це значно полегшило життя, проте школу дівчинка так і не змогла відвідувати. Вчителі приходили з уроками до неї додому.
– Я була у молодших класах, коли бабуся записала мене у пришкільний табір. Там вожата нас навчила плести з бісеру. Мене це так захопило, що після табору я записалася у гурток бісероплетіння. Ходила туди багато років. Спочатку сама вчилася, а потім іншим допомагала. Я вже там була найстаршою. Мені дуже подобалося, хоча була єдиною дитиною з інвалідністю. Але мала багато друзів, ніхто мене не боявся, всі спілкувалися на рівних. Це вже тепер, коли я доросла, не завжди мене приймають такою, яка я є, – каже Інна.
Нині вона живе з дядьком, своїм хрещеним батьком. Була заміжня, але щасливого сімейного життя не склалося. У побуті допомагає соціальна працівниця. А довгу косу заплести іноді просить сусідку. Жартує, що з бісеру може сплести що завгодно, а коси собі не заплете.
Майстриня намагається брати участь у всіх ярмарках, на які може потрапити. Адже це нагода не тільки реалізувати свої вироби, а й поспілкуватися. Дівчина дуже комунікабельна і прагне товариства. Створила сторінку у «Фейсбуці», де демонструє свої роботи та пропонує їх на продаж. Кошти не зайві, адже молода жінка постійно потребує ліків. І моральне задоволення підтримує її дух: приємно, коли створені власноруч прикраси радують когось.
Інна Оленич розробила власний логотип і відправляє свої вироби у фірмовому пакуванні. Намагається залишатися конкурентоздатною та йти в ногу з часом. Каже, що її прикраси з бісеру користуються популярністю. Їх купують і для власних потреб, і на подарунки.
Останнім часом майстриню захопили кризи з бісеру. Вони плетуться у формі коміра, можуть покривати шию та плечі. Це жіночі прикраси з Лемківщині ХІХ-ХХ століття. Українки сьогодні також охоче доповнюють та стилізують ними свої образи. Тож Інна додає і такий виріб у свою колекцію.
З цікавинок відзначає ще універсальні краватки з бісеру – «бойківські язики». Їх одягають до сорочок і чоловіки, і жінки. Незвичайно і гарно виглядають манжети з бісеру. Їх можна носити окремо, одягнувши на руку, як браслет. Або вдягати поверх сорочки, імітуючи вишиваний манжет.
– Я працюю заради того, щоб просто не занепасти духом. Щоразу шукаю нові техніки, ідеї. Не планую це залишати. Бо ця справа тримає мене у житті. Вона дозволяє робити світ кращим, – підсумовує майстриня.
Інна Оленич плете вироби з бісеру у різних техніках і стилях.
Читайте також:
Частина українців можуть отримати грошову допомогу в межах нової програми від міжнародного фонду ERC. Як…
Щоб цибуля добре зберігалася до весни, досвідчені овочівники дали просту пораду. Для багатьох вона здасться…
Від справного димаря чи вентиляційного каналу залежить не лише комфорт, а й безпека. Несправність може…
В Укрзалізниці повідомили, що з 1 серпня буде змінено порядок придбання і повернення квитків на…
Які пенсії та надбавки встановлені до виплат пенсіонерам, які досягли 70 років у 2025 році.…
У липні мешканці південних регіонів України зіткнулися з масштабним нашестям перелітної та єгипетської сарани. Чи…