У Євангелії сказано: «І коли Він благословляв їх, то став віддалятися від них і підноситися на небо» (Лк. 24:51).
Здавалося б, немає сумнішої події, ніж це розставання на Елеонській горі, коли воскреслий Спаситель, Бог-Любов, сходить на Небо, залишаючи своїх учнів на грішній землі… А тим часом уже в наступному вірші євангельському ми з подивом читаємо: «Вони вклонилися Йому і повернулися до Єрусалима з великою радістю…»
Що ж так потішило апостолів?
Чому не печаль і скорбота про розставання з улюбленим Учителем наповнювали їхні серця, а велика радість? Відповідь на це запитання дає нам Святе Письмо: «Якщо пшеничне зерно, впавши в землю, не вмре, то залишиться одне, а якщо вмре, то принесе багато плоду» (Ін.12.24.).
Боже Сіяння на землі – це Син Божий, Який помер на Хресті, щоб воскреснути. Але славне і радісне Воскресіння, що відкрило кожному з нас шлях до Вічного Життя, стало можливим тільки через страждання, хресну смерть і страшне зішестя в пекло.
Господь помер, щоб ми жили
Господь помер, щоб ми жили. А нам належиться померти для тимчасового – пристрасного, гріховного – щоб знайти Життя Вічне і стати дітьми Божими в Царстві Небесному.
Ми так звикли до землі – до її полів і лісів, до її радощів і печалей, – що забуваємо про нашу Небесну Вітчизну. Забуваємо, що Бог створив нас для життя в раю, що ми – громадяни Горнього Єрусалима.
Земля – не кінцева зупинка, а лише місце тимчасової мандрівки. Це шлях очищення, де душа, проходячи через скорботи, труди, покаяння і любов, поступово звільняється від гріховних пристрастей і наближається до Бога.
Адже, як сказано в Писанні: «Плоть і кров Царства Божого не успадковують» (1 Кор. 15:50).
Як казав святитель Інокентій: «Люби, скільки хочеш, землю і приліпляйся до неї – але ти залишиш її назавжди. Не тут твоє місце: воно або на Небі, або в пеклі».
Людина створена для вічності
Людина створена для вічності. Вона – більше, ніж будь-яка інша жива істота. Вона – образ і подоба Божа.
Після Воскресіння Христового людина вже не приречена вічно «добувати хліб у поті чола свого». Бог приготував їй іншу, вищу, долю – звільнення від гріховних пристрастей, від важкої, виснажливої праці і від безнадійної туги. Людина покликана стати громадянином Неба.
Звідки Церква це знає?
Церква дізналася це в повноті – після Вознесіння Господнього, коли Син Божий вознісся на Небо, взявши з Собою і прославлену людську природу.
Страшно навіть уявити, що Вічне Життя могло б бути призначене нам тут – на землі, у цій тлінній плоті, що страждає, з пристрастями і гріхами, що виснажують. Така «вічність» справді перетворилася б на пекло.
Але, на щастя, Господь вознісся, і цим відкрив і нам шлях до Неба – до іншого життя, в якому немає ані болю, ані смерті, ані скорботи, ані страху.
Ось чому радіють апостоли на Елеонській горі. Ось чому у святі Вознесіння Господнього немає ані найменшої тіні смутку, хоча, здавалося б, це прощання. Цього дня не звучить скорбота, настільки звична всякому розставанню, – тому що це не прощання, а початок нової близькості з Богом.
Нехай же радість апостолів, свідків Вознесіння, стане і нашою радістю. Нехай живе в нас упевненість, що Христос не покинув світ, але вознісся, щоб відкрити нам шлях у Небо.
ДО ВІДОМА. Вознесіння Господнє у 2025 році – 29 травня.
За матеріалами православної преси
Читайте також:
