Цар Костянтин та цариця Олена: чому Церква назвала їх рівноапостольними

Завдяки їхнім діям гоніння на християн припинилися, віра стала поширюватися відкрито, а святині – шануватися на державному рівні.

Внесок імператора Костянтина

Імператор Костянтин народився наприкінці III століття, був сином цезаря Констанція Хлора і благочестивої Олени. Після смерті батька 306 року війська проголосили його імператором Галлії та Британії. Це був переломний момент – християни на той час повсюдно зазнавали гонінь, але Костянтин ставився до них з повагою і не брав участі в репресіях.

Вирішальною подією в його житті стала битва з Максенцієм за Рим. Напередодні бою Костянтин побачив на небі сяючий хрест із написом «Цим перемагай». Вночі у сновидінні Господь явився йому з тим же знаменням хреста і сказав, що саме воно принесе йому перемогу над ворогом. Наступного дня Костянтин наказав накреслити хрест на всіх військових прапорах. Він здобув переконливу перемогу і поставив на площі Риму свою статую з хрестом у правій руці та з написом: «Цим рятувальним прапором я врятував місто від ярма тирана».

У 313 році він видав Міланський едикт, що вперше дозволив вільне сповідування християнства. Через кілька років він став одноосібним правителем Римської імперії і поширив дію едикту на всю її територію. З цього моменту християни отримали можливість будувати храми, збиратися відкрито і не побоюватися гонінь.

Костянтин переніс столицю до Візантії, назвавши її Константинополем. Він мріяв об’єднати розрізнені землі та народи під покровом однієї віри – християнства. Імператор спорудив десятки храмів, надавав підтримку єпископам, повертав вигнаних сповідників, дбав про церковне життя.

Особливу увагу він приділив боротьбі з єрессю. У 325 році за його вказівкою було скликано Перший Вселенський Собор у Нікеї. На ньому були присутні 318 єпископів. Собор засудив єресь Арія, який заперечував божественну природу Ісуса Христа, і затвердив Нікео-Цареградський Символ віри, який співають під час літургії донині. Костянтин особисто брав участь у соборі, прагнучи єдності та чистоти віровчення.

Внесок святої цариці Олени

Неоціненним є внесок і святої цариці Олени. Уже в похилому віці – близько 80 років – вона вирушила у паломництво до Єрусалима, щоб знайти Животворящий Хрест Господній, на якому був розп’ятий Спаситель. За переказами, їй було одкровення уві сні, що вона повинна зробити цю справу. З нею був Єрусалимський патріарх Макарій, разом вони молилися, постили і вели розкопки на місці колишнього язичницького храму Венери, зведеного просто над Гробом Господнім.

У 326 році, за Божим промислом, хрест було знайдено. Щоб визначити, який із трьох знайдених хрестів належав Христу, до них приклали тяжко хвору жінку. Від дотику до одного з хрестів вона чудесним чином зцілилася – так і був розпізнаний Животворящий Хрест.

Крім самого хреста, було знайдено й інші святині: чотири цвяхи, якими розіп’яли Христа, і табличка з написом «Ісус Назорей, Цар Юдейський» (INRI). Частину Хреста цариця Олена залишила в Єрусалимі – у срібній раці, як святиню для паломників. Другу частину вона відправила Костянтину в Константинополь. На зворотному шляху з Єрусалима Олена заснувала низку монастирів, де залишала частинки знайдених нею реліквій.

Цариця Олена мирно померла близько 330 року. Її син Костянтин продовжував церковне будівництво і сам прийняв хрещення перед смертю – 21 травня 337 року. Похований він у Константинополі, у храмі святих Апостолів, побудованому за його велінням.

ДО ВІДОМА. Церква святкує пам’ять рівноапостольних царя Костянтина і цариці Олени 21 травня за новоюліанським календарем і 3 червня – за юліанським.

За матеріалами православної преси

Читайте також:

• Кому молитися: Богу чи святим, як не перетворити віру на язичництво
• Православний церковний календар на травень 2025 року за новоюліанським та юліанським календарями