На Радоницю ми приходимо на богослужіння до храму, а потім відвідуємо могили близьких на цвинтарі, щоб принести їм радісну звістку Воскресіння Христового, молитовно віддати обов’язок любові християнської, що не припиняється з переходом у вічність.
Переступивши поріг смерті, людина часто потребує молитов більше, ніж під час земного життя, не маючи можливості вже щось виправити самій. Легковажно ставлячись до звання християнина, відступаючи від заповідей Божих не тільки через неміч людську, а й усвідомлено, через пристрасть до гріха, люди йдуть у вічність у різному стані душі.
Добре, коли людина сподобляється мирної християнської кончини, пособоровавшись, сповідавшись, причастившись Святих Христових Таїн. Але частіше буває по-іншому і смерть застає людину раптово.
Страшно, якщо за роки, відпущені Богом для покаяння, людина так і не змогла прийти до Нього, проводячи безцільно дорогоцінний час у духовному розслабленні, розвагах, гонитві за благами світу, гріхах і пороках. І тільки переступивши поріг смерті, вона розуміє, як сильно вона помилялася, не враховуючи у своїх планах на життя посмертну відплату.
Коли людина помирає, їй відкривається духовний світ – той, який за життя можна було побачити тільки очима віри. Але якщо вона свідомо відверталася від Бога і не помічала своєї внутрішньої нечистоти, то після смерті все стає очевидним. У світлі Божої слави душа постає такою, якою вона була насправді – поневоленою пристрастями. І тоді людина відчуває муки совісті, адже вона могла покаятися і змінити своє життя, але не зробила цього.
Але найчастіше людина замість покаяння приносить Богу нарікання, малодушно ховаючись у самовиправданні. Цей гріх вигнав наших прабатьків із раю. Переступивши Заповідь, Адам і Єва не пішли до Бога, щоб відкрити свій злочин і випросити Його милості та прощення, але стали виправдовувати себе.
Життя кожної людини рано чи пізно добігає кінця. І якщо вона виявилася неготовою постати перед Богом, то у вічності вона дуже сильно потребує молитов Церкви, молитов своїх ближніх, у яких ми благаємо Господа заповнити Своєю Благодаттю брак їхнього покаяння, яке вони не змогли принести за життя.
Крик люблячого серця схиляє на милість Бога, який не бажає смерті грішника (ср. Єз 33:11), що пролив Свою Кров на Голгофському Хресті за кожну людину. Тому ми поминаємо покійних на панахидах, виймаємо за них частку проскури на Літургії.
Не забуваймо ж, дорогі брати і сестри, своїх близьких, знайомих, які потребують нашої молитви за упокій. Постараймося не забувати і про спасіння власної душі, зігрівати в собі пам’ять смертну, готуючись зустрітися із Сонцем правди Христом, коли Господь покличе нас.
ДО ВІДОМА. Радониця у 2025 році – 29 квітня.
За матеріалами православної преси
Раніше ми розповідали:
