На допомогу прийшла французька
Ця історія почалася в 1962 році, коли Олена Вакарчук (у дівоцтві – Сари) навчалася в Ренійській школі №4, де викладання велося молдавською мовою.
– До класу прийшла вчителька зі списком адрес і запитала, хто хоче листуватися з однолітками з Румунії, – згадує Олена. – Я взяла адресу Дойни Опріш (у дівоцтві). До цього і після я листувалася з Тудорєлом, Габрієлою, Ольгою, але недовго. А ось із Дойною листування триває все життя.
– Якою ж мовою ви листуєтеся?
– Я завжди писала листи своєю рідною молдавською мовою, яка дуже схожа на румунську. Тільки румунська, на мій погляд, елегантніша. Наприклад, до жінок вони звертаються «доамна», тобто пані, а молдовани кажуть «цаца», тобто тітка. Відповідно, до чоловіків у Румунії звертаються «домнул» – пан, а у нас говорять «бадя» – бадя Костя, бадя Санду.
Щодо шрифту, моя подруга Дойна пише латиницею, проте для мене це не проблема, адже у школі я вчила французьку мову. До того ж французька, румунська, молдавська – це одна романська мовна група.
Я пишу листи до Румунії кирилицею. Дойна трохи знає російську мову – і прочитати неважко.
Взагалі я вважаю так: якщо люди дійсно хочуть зрозуміти одне одного, не має значення, якою мовою вони спілкуються.
Загальне свято Мерцішор
Олена Вакарчук має цілий архів з листуванням. Крім конвертів, тут безліч фотографій та вітальних листівок.
– Раніше взагалі перед святами купували десятки листівок, щоб привітати всіх родичів та друзів, які живуть в інших містах та селах, – каже Олена. – Сучасній молоді це здається дивним.
Одна з найулюбленіших листівок – вітання зі святом Мерцішор, яке відзначають і в Румунії, і в українському Придунав’ї, даруючи одне одному червоно-білі бутоньєрки.
– У дитинстві ми писали одна одній про шкільні події, вирізали з журналів фотографії артистів, купувати кольорові листівки із зображеннями міст та обмінювалися ними. Мені подобалося розглядати будинки та проспекти румунських міст. У нас теж міста красиві – я надсилала Дойні листівки з видами Одеси та інших міст.
Завжди молода подруга
– Про що було ваше листування вже у дорослому житті?
– Ми вийшли заміж, у нас народилися діти – і цим ми, звичайно, ділилися. Одна з моїх улюблених фотографій Дойни, де вона – молода мама із синочком на руках. Він уже дорослий чоловік, працює на міжнародних авіалініях. Коли 2008 року він був в Одесі, попросив батьків приїхати на зустріч із ним. Назад вони вирішили їхати через Рені – Дойна захотіла знайти мене.
Як зараз пам’ятаю: стоїть на подвір’ї незнайома жінка і питає:
– Ти мене не впізнаєш?
– Ні, вибачте, не впізнаю.
– Я – Дойна.
– Знаєш, ти в моєму уявленні все ще та молода жінка, з довгим чорним волоссям і маленькою дитиною на руках. Зараз покажу твою фотографію.
Дойна дуже здивувалася, що в мене збереглися всі її фото. У молодості вона переїжджала з Галацу до Бухаресту, та усі фотографії дитинства та молодості загубилися. Мій син сфотографував весь архів і по Вайберу відправив Дойні – вона дуже раділа, що все вдалося відновити.
– Виходить, ви зберегли архів своєї подруги. І як же відбулася ваша єдина зустріч?
– Дойна з чоловіком так поспішали, що нам не вдалося навіть чаю випити. Єдине, що я встигла, зібрати їм у дорогу смачненьке – вони з самої Одеси практично нічого не їли, а дорога була довга.
За кордоном ні з ким не розмовляти
– А ви не намагалися за ці роки з’їздити до Румунії, щоб побачитись з подругою?
– Авжеж. У 1980 році мені дісталася профспілкова путівка до Румунії та Болгарії, і я почала збиратися. Тоді і в Румунії, і в СРСР люди жили скромно: Дойна попросила привезти їй кролячу шапку. Крім цього, я приготувала кілька коробок кишинівських цукерок.
У ті роки потрапити за кордон було непросто. Перед поїздкою усю нашу групу зібрали в Одесі, де інструктували. Говорили, що ми маємо триматися групами і поводитися пристойно, тому що представляємо Радянський Союз, про країну судитимуть за нашою поведінкою.
Ще більше мене інструктував удома чоловік: «Не смій там ні з ким розмовляти – за вами стежитиме КДБ». Він так мене налякав, що я забула взяти адресу Дойни, яку заздалегідь написала на окремому аркуші паперу. Коли вже приїхали до Румунії, я зрозуміла, що адреси нема. Дойна нещодавно змінила місце проживання – я ще не запам’ятала назву вулиці і номер будинку. Я так плакала. Адже дуже готувалася до цієї зустрічі.
У вас був Сталін, а у нас – Чаушеску
– Напевно, зараз під час листування ви вже використовуєте сучасні засоби зв’язку?
– Іноді, мені в цьому допомагає син, а подрузі – донька. Нещодавно Дойна по Вайберу надіслала групове фото, і я звернула увагу, що всі жінки набагато старші за неї. Я спитала – хто це? І вона розповіла мені свою сумну історію. Виявляється, її дядько був заарештований та розстріляний як ворог народу. Дойна мені пояснила: «У вас був Сталін, а у нас – Чаушеску». Потім заарештували й батьків Дойни, кинули їх до в’язниці. Її мама була на четвертому місяці вагітності, тому Дойна народилася у тюремних катівнях. Цю історію вона дізналася від мами через багато років, коли стала дорослою. І тепер жінки, які були у неволі, раз на рік збираються – це було фото подруг по нещастю.
Дойна запитала, чи не постраждала моя сім’я під час політичних репресій? Мої батьки – ні, а ось мої родичі по лінії мами – так. У повоєнні роки їх відправили до Сибіру. Дозволили повернутися до Молдови лише після розвінчання культу Сталіна, але заборонили з’являтися у рідному селі. Тож в історії у нас багато чого перегукується.
– Ви плануєте таки побачитися зі своєю подругою?
– Мені цього дуже хочеться. Мрію, що Дойна приїде до мене на кілька днів – і ми наговоримося за все життя.
Читайте також:
