Статті

Відомі люди на монетах: Дмитро Яворницький – що відомо про літописців запорізького козацтва

Ми продовжуємо рубрику «Відомі люди на монетах», де знайомимо вас із викарбуваними в металі знаменитими людьми, які увійшли в історію України.

Дмитро Яворницький: що відомо про літописця запорізького козацтва?

Його всі знають

Навіть і не сперечайтеся, шановні читачі: я на всі сто відсотків упевнений, що всі ви без винятку бачили Дмитра Яворницького. Просто не всі знаєте про це. Адже, чи не так, усі хоч разок, нехай хоча б у шкільному підручнику історії, бачили картину Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Так от, у самому центрі полотна писарчук, козак, під горщик стрижений, з пером у руці, який увічнює перли своїх побратимів (шукайте на фото), писаний Іллею Юхимовичем саме з Дмитра Яворницького. І хто ж він такий?

Почав вивчати історію зі свого прізвища

Дмитро Яворницький – український історик-українознавець, краєзнавець, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, знавець і один із найвидатніших дослідників історії Запорозького козацтва.

Народився в селі, в Харківській губернії, 1855 року. Цікавитися історією України почав із себе, зі свого прізвища. На світ він з’явився в сім’ї диякона Івана Еворницького, але йому вдалося розкопати, що спочатку прізвище його пращурів по чоловічій лінії було Яворницький, тобто з міста Явір у Галичині. Після лютневої революції він відновив цю транскрипцію, але більша частина наукових праць Дмитра Івановича була написана й опублікована до 1917 року під прізвищем Еварницький. Під ним же фігурує вчений і в третьому томі «Козачого словника-довідника» (США, 1970 рік). Предки Дмитра Івановича, писав він у своїй праці «Слідами запорожців», були переслідуваними православними польськими шляхтичами, які тікали в Росію.

За що Яворницького усували від роботи?

Він закінчив Харківський університет, зайнявся розкопками на Дніпровських порогах. Ось що він писав про це: «… я лажу в Запоріжжі вже три роки поспіль, розкрив 24 могили, знайшов у них багато різних речей». Завдяки відкриттям Яворницький був залишений на кафедрі. Він їздив із серією публічних лекцій з історії козацтва в Катеринослав, Полтаву, Чернігів, Херсон, Москву, Санкт-Петербург. 1885 року Яворницького-стипендіата, який готувався до професорського звання, позбавили стипендії та відсторонили від роботи в Харківському університеті як українофіла через підозру у справі про південноросійський сепаратизм.

Того року Яворницький був змушений переїхати до Санкт-Петербурга, там читав лекції. Там і познайомився з Іллею Рєпіним, пише низку статей з історії Запоріжжя, передмову до поеми Т.Г. Шевченка «Гайдамаки». Саме за порадою Яворницького Рєпін розпочав роботу над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Яворницький же, за деякими даними, надихнув Миколу Лисенка на створення опери «Тарас Бульба». Викладав у Петербурзькому університеті. І знову за підозрою в участі в українському націоналістичному русі Яворницький 1891 року був звільнений і позбавлений права викладати.

Тридцять років життя віддав музею

У 1892 році побачив світ перший том його фундаментальної праці «Історія запорізьких козаків». Два наступні томи були опубліковані в 1895-му і 1897 роках. Це видання стало підсумком багаторічної копіткої праці вченого, розпочатої за багато років до того. Для розуміння обсягу його праць – назви лише малої кількості творів Яворницького: «Де поділися запорізькі воскові клейноди?», «До історії степової України», «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу» , «Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман війська запорізьких низових козаків», «Вольності запорізьких козаків», «Останній кошовий отаман Петро Іванович Калнишевський» тощо.

1892 року він був змушений поїхати у трирічне відрядження до Середньої Азії, де досліджував цей край та його історію. У 1893-му побачив світ «Путівник по Середній Азії від Баку до Ташкента в археологічному та історичному відношеннях», за який Яворницького було нагороджено орденом Бухарської Золотої Зірки. У наступні кілька років він читав лекції з історії у Варшавському, інших університетах, захистив дисертацію. 1902 року Яворницькому запропонували стати завідувачем Катеринославського історичного музею (нині Дніпровський національний історичний музей імені академіка Яворницького), який, до речі, заснував підприємець і меценат, нащадок гетьмана Полуботка.

Тридцять років свого життя віддав Дмитро Іванович цьому музею, систематизував і значно поповнив його колекцію безліччю предметів козацької старовини. У роки громадянської війни Яворницький ще й викладав у тамтешньому університеті, де створив кафедру українознавства. Заради порятунку унікальних музейних зібрань, побоюючись за їхню долю, вчений відмовився емігрувати. У 1920-1933 роках викладав у Катеринославському Інституті народної освіти, де очолював кафедру українознавства. У 1929 році Яворницького було обрано дійсним членом АН УРСР. 1932 року, з початком сталінських репресій, Яворницького звинуватили в українському буржуазному націоналізмі та зняли з посади директора Історичного музею. На той момент йому було вже 78 років.

1937 року, ставши доктором суспільних наук, Яворницький встиг закінчити свою працю «Історія міста Катеринослава», після чого взявся за систематизацію багатющого фольклорного та етнографічного матеріалу. Цю роботу 1940 року перервала несподівана смерть.

Читайте також: