Колись домашні, а тепер безхатьки
Наталія Козачкова всіх своїх підопічних – зараз їх на дворі одинадцять, а ще вдома в неї перебувають троє врятованих маленьких кошенят – знає за іменами та характерами.
– У Борі (найбільшого кота) повинен бути добрий настрій, тоді він підходить до корму відразу, – каже Наталія Степанівна. – Якщо не в гуморі, треба його покликати декілька разів. Матильда дуже боязка, тому очікує, коли інші почнуть їсти, впевниться, що їм нічого не загрожує, і тільки тоді підходить. Умка їсть швидше за інших, і першим йде. Колись всі вони мали господарів, дім, а потім виявилися зайвими і їх викинули.
За всі дванадцять років ця жінка жодного разу не підвела своїх підопічних. Навіть коли хворіла, все одно йшла годувати котів. Звідки така відповідальність? Можливо, з попереднього життя: Наталія Степанівна має 67 років трудового стажу. Девʼять років вона працювала на залізниці – ваговиком, стрілочницею. Тридцять шість років віддала роботі на одеському заводі «Епсілон». Отже звикла до важкої фізичної праці і головним для себе вважає відповідальність за оточуючих.
Заради котів економить на собі
На жаль, допомога безпритульним тваринам деяких громадян дратує. Так, господиня одного з приватних будинків, що розташовані неподалік місця годування котів, одного разу навіть травмувала Наталії Степанівні голову. Якби не втручання перехожих, могла нанести їй ще більше важких травм. Розповіла Наталія Степанівна і про директорку школи, що розташована поблизу, котра у нападі люті розкидала ногами корм і миски для води, погрожувала розібратись зі старенькою, якщо вона й надалі годуватиме тут тварин. Ось такий приклад для дітвори.
– Раніше в одеських дворах спокійнісінько мешкали коти та собаки, їх вважали своєрідними талісманами, – продовжує Наталія Степанівна. – Вони всіх зустрічали, гралися з дітьми, мали своїх улюблених мешканців, а зараз відбувається щось страшне. Тваринам відмовляють навіть в тому, щоб їх погодували на вулиці. Чому?
Слушне питання. І взагалі, як можна підняти руку на жінку, яка з палицею досить далеко йде, щоб на свою пенсію погодувати колишніх домашніх котів? Вони ж ще не їдять людську їжу. Колишні господарі привчили їх до якісного сухого корму, який тепер доводиться купувати Наталії Степанівні. Підвищення цін примушує її відмовляти собі у багатьох продуктах харчування, щоб нагодувати підопічних.
Коли ми стали байдужими?
Найбільш складна частина нашої розмови – це розмова про тих, хто допомагає Наталії Степанівні. Це лише одна родина з будинку, біля якого їй дозволили годувати котів. Та жінка з багатоповерхівки – вона допомагає стерилізувати і лікувати тварин, які потім приходять до тями вдома у Наталії Степанівни. От і все. Хоча кожного дня Наталію Степанівну, яка годує котів, бачать дуже багато людей – учні з батьками, вчителі, коли йдуть до школи або повертаються після уроків. І ніхто з них за ці роки не приєднався до справи спасіння безхатніх котів.
Читайте також: