«Вірю в долю»
Віктор Ерак постійно посміхається, жартує. Здається, для нього життя ― свято. А він ще пам’ятає окупацію Одеси у Другій світовій війні. Ходив з мамою рідними вулицями. А вже потім обрав собі професію: став залізничником.
― Вам є що порівнювати: війна в дитинстві, зараз ― теж війна. Це страшно?
― Ні, не страшно. Мабуть, тому, що вірю в долю: станеться те, що повинно статися. Тому, мабуть, з початком цієї війни якось одразу відчув: не змінюватиму звичного ритму життя ні за що.
Треба прислухатися до себе
― А що таке для вас отой «звичний ритм»?
― Та, звісно, перш за все ― активність. Я й досі їжджу на велосипеді, до моря, зустрічаюсь з друзями, ми в шахи граємо, багато буваю на свіжому повітрі. Але не думайте, що живу за строгим режимом, де кожна хвилина розписана. Так не буває. Треба намагатися відчувати, прислухуватися до свого організму: що йому зараз треба?
А що йому зараз треба? Які такі секрети знає Віктор Михайлович?
Живіть так, аби на вас не «навели порчу»
До речі, він ними щедро ділиться. На фестивалі «Планета довгожителів» він зі сцени розказував про власні надбання, які збирав усе життя. До речі, почав з жарту:
― Це добре, що проводиться такий фестиваль*. Я от дивлюся на його учасників, і думаю: от добре, що тут немає представників Пенсійного фонду. Вони б подивились на вас, та й збільшили б пенсійний вік.
Щодо тих самих секретів довголіття, то Віктор Ерак вважає:
― Довголіття тримається на трьох китах: здорове харчування, рух і добропорядність. Але ж треба прислухатися до себе: не можете рухатися швидким кроком ― рухайтесь так, як вам зручно. Але ж рухайтеся. Я вважаю, що треба після їди лягти і виспатися. Добропорядність та доброзичливість ― це дуже важливо. Треба поводитися так, аби на вас не «навели порчу», аби услід вам не полетіли якісь погані «побажання». І взагалі: дуже рекомендую вам прочитати і час від часу перечитувати відомий роман «Портрет Доріана Грея». Треба жити так, аби не довести себе до такого портрета.
Про «таємничі» п’ять відсотків
Тоді, після виступу Віктора Михайловича на сцені, багато хто підходив до нього, наче відчували, що знає ця людина ще якісь «секрети». А він посміхається собі, знов радить звернутися до відомого роману, до якого сам звертається знов і знов.
Говоримо з ним про війну. Він трохи таємничо зізнається:
― Я ж казав, що вірю у долю. От мені все частіше здається, що війна скоро закінчиться. Просто відчуваю, що буде так.
― Може, це від того, що ви ― оптиміст?
― Про мене так часто кажуть. Але зізнаюся вам: це не зовсім так. А інколи взагалі зовсім не так. Я просто намагаюсь бути таким. А от читаю багато, у тому числі й газети, тому й роблю свої висновки. Ну а ще передчуття про кінець війни таке маю. Це вже пояснити важко. Бо ж є речі, які дійсно дуже важко пояснити. От, наприклад, великий Микола Амосов, відомий хірург. Він же зізнався: я, мовляв, вважав, що знаю організм людини на всі сто відсотків. А виявилось, що є ті «таємничі» п’ять відсотків, які так і зосталися навіть для нього загадкою назавжди. Отож зізнаюся: при всьому тому, що коли здається, що все ясно, завжди буває так: ясно якраз далеко не все. Не боюся зізнатися: я людина трохи з забобонами.
― Але ж до вас звертаються з проханням розкрити власні секрети, поділитися чимось, розповісти про ваш спосіб життя.
― А ось тут можу лише повторити про своїх «трьох китів». І, перш за все, хочу наголосити: головне в людині, як я вважаю, це її щирі добропорядність і доброзичливість.
Марія Котова
Фото авторки
*НАША ДОВІДКА. «Планета довгожителів» ― таку назву вже одинадцять років поспіль має фестиваль, який проводиться в Одесі на честь Всесвітнього дня людей поважного віку. На ньому збираються не тільки одесити, а й люди поважного віку з багатьох куточків нашої України. Девіз фестивалю «Життя триває» та позитив.
Вас також можуть зацікавити новини:
